Коли в 6 років опиняєшся один у темній кімнаті й раптом чуєш шурхіт, тебе охоплює жах, який липкими холодними щупальцями пробігається уздовж хребта й перехоплює подих. Ти вибігаєш із кімнати, а страх перед темними приміщеннями залишається непереможеним.
Але ми ростемо, з нами ростуть і наші страхи.
І ось ти знову один, тепер уже в темній квартирі, але страшно не через шерехи: шумлять через стіну сусіди. Тепер страшно від думки, що ти один.
За численними дослідженнями, за останні 10 років лідируюче місце серед страхів дорослих людей впевнено займає страх самотності.
Тільки тебе ніхто не попередив, що від страхів ще нікому втекти не вдалося.
Усе частіше люди їдуть із невеликих міст у мегаполіси, намагаючись оточити себе натовпом: її шум заглушає власні думки про те, що чим більше навколо людей, тим менше твої шанси знайти того, кому до тебе буде хоч якась справа. Але час йде, натовп згущується, слух звикає до шуму, і ти ще гостріше відчуваєш той страх, від якого так наполегливо тікав. У дитинстві було простіше, так? Можна було вибігти з кімнати.
А ось від страху самотності не втекти хоча б із тієї причини, що він притаманний кожній людині.
І якщо вже в хованки з ним грати марно, то можна хоча б нейтралізувати. Якщо це не може зробити галасливий мегаполіс, то, можливо, зможуть розмови з близькими людьми в парку рідного міста; якщо це не роблять сотні нових знайомих, імена яких час від часу вилітають із голови, то зможе краща подруга, яка знає, що ніщо втішить краще чорничного пирога й серії «Друзів», де Джої надів на голову індичку; якщо це не робить молода людина або дівчина, на яких перекладено відповідальність за почуття самотності, то зумієте ви самі, прислухавшись до справжнім бажанням, а не тим правилам, які диктує суспільство.
Самотність – це не завжди про те, що вам нікого слухати. Іноді це про те, що ви не хочете чути самих себе.
PS – вислухати вас завжди готові наші рівні консультанти. Ви не самотні!
Авторка: Єлизавета Васильєва
