Заціни, ми вже 12 000 консультацій провели

Дитячі табори, або чому я люблю дітей

Обновлено

Минув рівно тиждень після нашого повернення з дитячого табору. Так часто чую на свою адресу: «Не розумію, як ти можеш працювати там безплатно. З дітьми. Це ж самогубство».

Скажу більше: температура повітря + 30. Одна ванна на корпус. На території безупинно грає в’їдлива музика. Як я це терплю? «Легко» – відповідаю я кожен раз. Не так уже легко щоранку прокидаюся втомлена, побита, голодна, але біжу на ранковий збір досить бадьоро. Головне не запізнитися. Чи неважливо сильно втомився, чи сильно обгорів, чи проспав сніданок, о 8:30 стою перед корпусом щоби сказати «доброго ранку» своїм діткам. Діти – головне.

Діток 40. Вожатих 20. Усі діти живуть із ВІЛ. Звичайні, по-своєму прекрасні діти. Усі красиві, неймовірно талановиті й добрі.

У перший день ми знайомимося, граємо, довго-довго малюємо. У командах потрібно придумати кричалку, назву, зробити плакат. Крім того, його потрібно презентувати. Й ось ми стоїмо перед імпровізованою сценою й дівчата відмовляються виступати. «Я соромлюся. Я зганьблюся, і всі будуть сміятися наді мною все життя. Я не хочу, мені не цікаво, це нерозумно «– чути з усіх боків. Після хвилини умовлянь, підняття духу, щасливі дитячі посмішки висвітлюють всю вулицю зі сцени.

У другий день ми ставимо мюзикл усього за годину. На третій день – фешн шоу, під час якого повзаєш по сцені в підгузку з паперу. У перервах між Вечірніми заходами святкуєте день народження вихователів пікніком на пляжі, багато граєте й малюєте. З пікніка на ФотоКвест, звідти на дискотеку, потім ще раз на дискотеку, після купання в морі американська вечірка, всетабірний конкурс, де всім загоном займаєте перше місце серед ще 15 загонів, потім на конкурс талантів, нагородження й на ще одна вечірка.

Калейдоскоп подій кружляє голову. Немає і вільної хвилини, щоби вдихнути.

Відкружившись, зупиняєшся, оглядаєшся по сторонах, і все, що бачиш – щасливі дитячі обличчя.  Прощаємося, ридаючи в слух. Плачуть хлопчики, дівчатка, вожаті. Плачуть від щастя бути частиною цього дійства. Щасливі знати один одного. Засмучені розставанням, але раді знайомству.

Стоїш у сторонці, тихенько ридаєш і усвідомлюєш для себе пару моментів. Розумієш: не дарма спина згоріла, не дарма алергія роз’їдає очі, не дарма медуза вжалила в морі, не дарма спав по 4-5 годин. Не дарма, не дарма, не дарма! Нам вдалося, ми змогли, це перемога світла над темрявою.

У перший день ми соромимося назвати улюблену пісню при знайомстві, в останній день не соромимося ділитися найпотаємнішими почуттями.

Так чому ж я так люблю табори?

Ти отримуєш у перший день купку переляканих, скромних діток-цукерок. І стаєш скульптором, художником. Вони твоє полотно, на якому ти створюєш нових, веселих, активних і зацікавлених хлопців. Відправляєш їх назад додому, з надією на те, що вони й у повсякденному житті будуть такими ж яскравими і вільними від життєвих печалей. Сподіваєшся, що з відбуттям вожатих, атмосфера табору не помре в душі дітей.

Так, складно, так, втомився. Не страшно. Головне чого заради!

Аня Міллер

Вам может понравиться

Leave a Reply

Your email address will not be published.