Заціни, ми вже 12 000 консультацій провели

«Діточка, усі ми трошки коні»…, або мої 2 роки в Нідерландах

Обновлено

 

Навчання за кордоном є мрією для багатьох, але до остаточного переїзду мало хто розуміє всі складнощі, з якими належить зіткнутися. У цій статті-сповіді я б хотіла поділитися, що, можливо, вас чекає.

Я переїхала до Нідерландів, коли мені було чотирнадцять. Живучи тільки зі старшою сестрою, на мене звалилося багато обов’язків крім навчання. Але про все по порядку.

Відразу після переїзду я з неймовірним натхненням ходила в школу, у магазини й на виставки. Мені здавалося, що ось-ось і моє життя стане схожим на життя героїв з улюблених серіалів із масою друзів, походами на вечірки й підлітковими інтригами. На жаль, усе виявилося не так просто.

Насправді дуже складно знайти людей, близьких тобі за духом. Спочатку я почувалася дуже самотньо, незважаючи на численні знайомства й зібрання. Як з’ясувалося потім, такий стан був не тільки в мене. Багато хлопців (не голландці) через час поділилися, що навіть заздрять мені, так як зі мною живе близька людина. І справді вечірні посиденьки з моєю сестрою за кружкою чаю або чого міцніше дуже допомагали.

Потім стало легше. Відчуття свободи, усе більше й більше нових знайомих, перші вечірки, поїздки в інші міста нарешті віддалено почали нагадувати щасливе життя за кордоном, про яке часто пишуть у журналах і в інтернеті.

З приходом зими стало трохи більше труднощів. Якщо на початку здавалося класним, що можна їсти піцу на сніданок, обід і вечерю, оскільки немає часу приготувати щось інше, то потім це швидко набридло. Так і хотілося закричати: «Маааааааам, а є що поїсти?». Їжа з кафе теж набридає й ти починаєш віддавати перевагу домашній салат .

«До всього можна звикнути» – говорила собі я. Так і вийшло, я звикла до побуту, звикла до дивних друзів і звикла до міста. Залишилося звикнути до школи.

Перехід з однієї системи освіти в абсолютно іншу, та ще й іноземною мовою не відбувся легко й непомітно. Міжнародна школа, де все-все-все відбувається англійською, спочатку лякає. Ти намагаєшся почути хоч щось рідне, але потім швидко миришся з тим, що є й починаєш видавлювати із себе вже завчені фрази. Стикаючись зі складнощами в навчанні, у спілкуванні й незнанні багатьох елементарних речей англійською із серіїводню (Hydrogen), квадратного кореня (Square Root) або ж назви Чорногорії англійською (Montenegro) я часто відчувала бажання повернутися у свою стару школу, і продовжувати навчання рідною мовою. Але практика вирішує все. Буквально через 2 місяці моя англійська помітно покращилася. Оцінки стали вищими.

Але стосунки з учителями поки не складалися. Мені знадобилося кілька місяців, щоби зрозуміти, куди, як і що. Їм зовсім нецікава твоє життя, їх не гложе, з ким ти спілкуєшся і з якої причини ти не зробила домашнє завдання. Вони оцінюють усе за допомогою балів. Недобір балів – немає оцінки. І ніякі прогини, як із багатьма нашими вчителями, не працюють. Але в цьому і вся принадність.

Лише через 2 роки життя в Нідерландах я нарешті відчула себе у своїй тарілці. Нарешті, я знаю, де купувати сир, який хліб дешевший і де найсмачніші коктейлі. І якщо спочатку мені страшно хотілося стати схожою на голландців, зараз я пишаюся тим, хто я є з усім своїм різноманітним бекграундом.

І повірте, якщо це ваша мрія, то все обов’язково вийде, незважаючи на суворі реалії й невідповідність із серіалами. Цей дорогоцінний досвід коштує всіх переплутаних вулиць, усієї несмачної покупної їжі, всіх сумних вечорів і безглуздих ситуацій. І після всіх труднощів я сказала, В. Маяковський сказав, і ви скажете: І варто було жити, і працювати варто було!

P.S. Фразу взято з вірша В. Маяковського «Гарне ставлення до коней».

Авторка: Ліза Коломієць

Вам может понравиться

Leave a Reply

Your email address will not be published.