Заціни, ми вже 12 000 консультацій провели

Семмі Джабраїл: «Нехай твердість духу стане головним моїм оплотом»

Обновлено

Внутрішня сила, не перекреслена аварією

Історія Семмі 8-го березня потрапила в тематичну публікацію на сторінці Apple в Instagram. Дівчина, яка втратила в автокатастрофі праву ногу, не втрачає оптимізм, і не тільки продовжує боротися з власним болем, але і впевненими кроками змінює ставлення до людей з інвалідністю. За її профілем в Instagram стежать 145 тис. осіб. Для дівчини її сторінка – це свого роду щоденник, а для передплатників – джерело життєвих сил.

«Мій спосіб – говорити. З близькими, з вами. І поки в мене це виходить, життя живу свою не дарма. Насправді, для смутку приводу немає. У вас теж. у більшості випадків», – пише Семмі Джабраїль.

Народившись на Кавказі, дівчина в ранньому віці переїжджає в Петербург. Згодом героїня розуміє, що це місто мертвих амбіцій, і збирається летіти в Америку. Країна за океаном відповідала уявленням Семмі про широту можливостей. У Штатах вона планувала виготовляти шарнірних ляльок, мріяла про власну майстерню. Так Семмі знайшла програму і її вже чекали в Нью-Йорку, якби не автокатастрофа, яка повністю перекреслила плани дівчини, накресливши зовсім іншу життєву стежку…

«Я завжди дбала про своє майбутнє. А тепер воно таке… таке занадто неясне чи що. Буває, дивлюся на себе й задаюся: це я? Тобто ось це зі мною все сталося? Хочеться себе вщипнути. Ось тільки так не буває. Я не прокинуся завтра».

Про аварію

« Вересень минулого року поклав мене на лопатки. Причому в буквальному сенсі й надовго ».

Це сталося під час поїздки між Виборгом і Пітером на орендованому авто у вересні 2017-го року за 10 днів до дня народження Семмі. Дівчина разом із собакою та другом, тренером із тайського боксу, Стасом їхали з канатного містечка. Поверталися вже в темний час доби, стояв туман…

Авто, у якому сиділи хлопці, врізалося в неправильно встановлений відбійник. Усі запобіжні заходи були враховані. Швидку Семмі з її другом чекали довго, собака, який вибіг на дорогу, привернув увагу далекобійника Сергія, який і вийшов до хлопців.

Фото Семмі до аварії

« Хрін знає, як я вижила, чесно. Мене всю перелопатило. Мало не кожен орган. Пишу я про це спокійно. Думаю на цю тему рівно так само. Мої друзі мене дуже підтримують, а я все дивлюся на них, говорю з ними і плачу, плачу тому, що це щастя. Щастя, що існує така безумовна любов. Якби ви знали, як багато в мені завжди було протиріч. 
Дякую ВАМ, за таку кількість теплих слів. Я рада, я правда рада, що надихаю. Будьте стійкими, не нарікайте. Чи нарікайте, але пам’ятайте про міру ».

Семмі пережила численні операції, деякі з них тривали близько десяти годин. У дівчини була сірома-запалення ампутованої ноги. Провела в лікарні Семмі півтора місяця, з них шість днів у комі.

Прокинувшись від коми, дівчина сподівалася побачити під простирадлом пришиту ногу – її тримав у машині близький друг Стас, і сам затиснутий в автомобілі відбійником.

« Ну що. Перші два дні були важкими. Завжди від наркозу відходжу насилу. Сьогодні відчуваю себе краще. Три дні майже нічого не їла. Боляче кашляти, рухатися. Передбачалося, що моя грижа крихітна, а коли розкрили, то навіть не розуміли, як її перекрити. Мені кажуть: у тебе там мааааленький косметичний шов, а потім я побачила його на перев’язці й ошаліла: шов акуратний, але довше ніж мій айфон».

Я рада, що добре відчуваю себе і своє тіло. Воно все перештопано, і мене як дівчинку це іноді засмучує, але сучасні технології допоможуть мені трохи підкоригувати ці дефекти. Днями мене, ймовірно, уже випишуть… »

Незмінні звички й невичерпний оптимізм

Семмі визнає, що, так, вона втратила частину свого тіла й частку жіночої привабливості. Але аварія та її трагічні наслідки не викорінили в ній звичку виглядати доглянуто.

«Моя сила, напевно, у досвідіу моєму житті були певні події, які мене формували. навіть зараз я така ж, як і до аварії–я просто хочу жити».

Дівчина відновлювалася швидко, навіть незважаючи на прогнози лікарів. Такі речі, як самостійно перевернутися на бік, ходити без сторонньої допомоги стали для Семмі справжніми досягненнями.

Про щастя

«Для щастя дійсно потрібно не так багато, шкода, що найчастіше усвідомлення цього приходить через позбавлення, а не через придбання. І іноді це навіть порятунок, незважаючи на таку високу ціну».

Семмі про власне тіло

«Знаєте, мені не хочеться говорити про своє тіло. Не хочеться сумувати і шкодувати про те, чого я вже не поверну. Однак, мені добре відомо, як це – втратити себе як жінку. Перестати: бачити себе красивою, милуватися собою, тішити своє его, млосно зітхаючи на незліченну кількість компліментів, пишатися своїми формами і хвалити себе за свої старання. <…> я посилено тренувалася, жила в маленькому темному будинку, лікувала Лізу й ховалася від світу за щільними шторами. А Віталік дуже хотів зняти короткий метр про мене. Ми тоді якраз почали, але так і не закінчили… чи Могла я подумати, що через місяць перестану бути такою…«

«Мені подобається думати, що я трохи поламана лялька, моєму мозку імпонує це уявлення. Нехай імпонувати і вашому, протез я ховати не планую) хто в дитинстві любив ляльок, м?)»

«Раніше я теж не вірила, що впораюся, опинившись у подібному становищі.ма боялася цього тому, що добре розуміла, у якому суспільстві ми живемо».

«Я часто бачу на обличчях оточуючих цю химерну суміш емоцій: кислу пиху і, одночасно, радість осяяння – мовляв, добре, що я не на її місці; жалість, змішану з гидливістю, розгубленістю, іноді – відвертий переляк; зоопаркове цікавість і бажання краще розгледіти, де ж і яким чином закінчується моя постраждала нога… звичайно, це не завжди й не з усіма, але настільки часто, що я вважаю своїм обов’язком зробити на цьому ще один акцент».⠀

Семмі з Ібрагімом, який втратив у віці 16-ти років ногу під час теракту в Ставрополі.

Семмі готується ходити

«Швидкість технологічного прогресу, ось що дає мені шанс на вдале майбутнє. ⠀
Про протезі: немає, він ніяк не може підключитися до ноги, «відчувати» (увага) землю під ногою буде не штучна стопа, а та сторона п’ятої точки, де відсутня нога. Тобто, «біоніка» полягає не у «відчутті» штучної ноги й підключенні її до залишилася, а в комп’ютері якої знаходиться в протезі. В його функціонал. Переконатися в цьому власноруч зможу зовсім скоро, а значить і відчуттями поділюся, своїми й тільки своїми».

 «Я дуже втомилася, і я майже забула як це – ходити. З трепетом і захопленням розглядаю чужі коліна і кроки. А сама вдома імітую ходьбу на милицях».

Біжи, Семмі Джабраїль, біжи


Підписники допомогли Семмі зібрати відсутню суму на протез

«Я ХОДЖУ (!!)

З учорашнього дня стукає серце як не рідне. Це сталося, хороші мої. Ми так довго чекали й ось нарешті я ходжу. За допомогою, але роблю успіхи. Що мені сказати? Я рада, я плачу й радію, тому що втрачаю зв’язок із реальністю. Спасибі вам усім, за вашу міцну підтримку. Хочеться сказати, що ви в мене сама думаюча аудиторія. Це чудово. Серйозний.«

«Виходить, що я дівчинка-кіборг? Тепер сама собі нагадую ляльку. Щоб про мене дізналося більше людей, а це, відповідно, понесло за собою свободу людей з обмеженими можливостями, пропоную запустити флешмоб: #ПРОТЕЗЫНАВОЛЮ».

Авторка: Марія Прохоренко

Фото й цитати: @semmi_djabrail

Вам может понравиться

Leave a Reply

Your email address will not be published.