Заціни, ми вже 12 000 консультацій провели

Я не перемогла рак – я пішла з ним на компроміс

Обновлено

Він абсолютно раптово увірвався в моє життя. Без запрошень і попереджень.

Зовсім неважливо як, коли і з якими намірами. Він з’явився так, як і міг піти, але я все ще відчуваю його холодне дихання на своїй шкірі. І буду відчувати до кінця своїх днів.

А ім’я йому – рак. Та сама фантастична істота, про яку ходить неймовірна кількість легенд, оповитих білою пеленою. Той самий діагноз, що змінює всі амбіції і плани.

Змінює , а не руйнує, як спочатку здається.

«Де ти бачила, щоб онкохворі жили більше року?»

«Твою хворобу лікарі вигадали, та й ще віджали за це гроші у твоєї мами»

«Якщо в тебе був рак, то тоді звідки в тебе волосся?»

Якщо з дурними питаннями стикаєшся через раз, то погляд, сповнений співчуття, проявляється в очах співрозмовника завжди. Навіть у самого толерантного. Я на подібне не тримаю образи й не злюся зовсім.

Хоча, звичайно, іноді припиняю вірити в емпатію. Після неї відчуваєш вразливість, що повисла в повітрі, що змушує приймати жаль як щось належне.

Я знаю, що багато людей із подібною історією хвороби по закінченню лікування бояться витратити й секунду життя даремно. У мене немає такого. Навіть після виписки з лікарні й набуття офіційного статусу cancer survivor , рак не отримав вигляд вселенського зла, що повільно наближає тебе до летального результату. він тільки відчуває витримку,хоч і іноді змушує повисіти на тонкій нитці над прірвою.

Мало хто може собі уявити, що такий челлендж – це унікальний досвід, з якого можна витягти масу позитивних моментів. Потрібно просто докласти зусиль стерти той шар труднощів, що падає на плечі.

Серед болючих уколів у спинний мозок і специфічного запаху інгаляційного наркозу, завжди залишаться речі, за якими будеш ностальгувати. Десь у закутках моєї пам’яті вічно житимуть розповіді лікаря про безкрайній космос (особливо його переконання, що після чергової операції я ще встигну злітати на Марс), а доросла подруга перестане зовсім шкодувати про роки хіміотерапії й буде жартувати, що чимало заощадила на депіляції.

Рак – це насамперед щирість і життя без фільтрів від початку й до кінця, незалежно від того, на якій стадії ти зараз.

Ти бачиш обставини й оточуючих людей наскрізь. Навіть коли ти поза критичними ситуаціями й давно вже не пам’ятаєш як це – мати другий маленький будинок у межах відділення онкогематології.                                                              

Я не перемогла рак. Ніхто не перемагає. Його клітини назавжди залишаються в крові, а життя в ремісії нагадує російську рулетку. І можливість передбачити ймовірність рецидиву нікому не дана.

Хто взагалі називає боротьбу з недугою боротьбою ? Ти не борешся з діагнозом на рингу, стираючи руки в кров, щоби тебе потім поплескали по плечу і вручили пояс WBA. Ти його детально вивчаєш, переосмислюєш і йдеш із ним на компроміс. Адже перш ніж ворога називати ворогом, треба перш вивчити всі його кращі якості. Навіть якщо спочатку переконаний, що вони відсутні.

 

Авторка: Вікторія Рафалович

Вам может понравиться

Leave a Reply

Your email address will not be published.