Заціни, ми вже 12 000 консультацій провели

Історія Сергія: «Не підходь до мене, заразний»

Обновлено

Сергій-активіст із нашої команди Teenergizer в Казахстані. Його історія надихає і відкриває очі на життя підлітків із ВІЛ під новим кутом.

Як я дізнався про ВІЛ
Про свій ВІЛ-статус я знав із дитинства – з дитинства мені прищеплювали слова «вірус», «хвороба». Батьки сказали, що я заразився від матері при годуванні грудним молоком.
Це не було новиною або навіть розкриттям статусу, я спокійно до цього ставився.

Я почав цікавитися цією темою приблизно в 13 років, після сумного досвіду розкриття статусу. До цього я був взагалі не обізнаний про те, що таке ВІЛ із наукової точки зору. У першу чергу, я хотів зрозуміти, як піднести інформацію і ВІЛ правильно й достовірно, як пояснити, що я – не небезпечний. Коли я заглибився в тему, мені стало вже цікаво для себе – «Що це взагалі?».

Лікарі в СНІД-центрі завжди ставилися до мене з любов’ю й доброю душею. Я ніколи не відчував себе особливим, до мене ставилися так само, як і до інших.

камінг-аут і клеймо перший раз я відкрив свій статус у 4 класі. У мене був хороший друг, я його вважав своїм найкращим другом. Я не сильно багато знав про віч, але вирішив йому про це розповісти.
Про це дізналася вся школа. Мені було дуже боляче від того, що він зробив. Вся школа вважала мене ізгоєм-постійні косі погляди, мене називали «Вічевим «і говорили «Не підходь до мене, заразний». Я змінив школу й переїхав в інше місце.

Як у перший, так і в другий раз, я відкрив свій статус кращому другу. Але різниця в тому, що перший не прийняв це і став бояться, а з другим у нас був такий діалог:

«Ну й що, ти від цього перестав бути людиною?»

«Ні» – я відповів

«Тоді не парся, разом впораємося»

Сказати, що я був вражений його реакцією, – означає нічого не сказати.

Про підтримку
Підтримка відчувається як із боку кращого друга, так і з боку СНІД-центру. Додаткову підтримку я отримую від команди Teenergizer в Казахстані, яка спеціалізується на підтримці дітей, підлітків та молоді з ВІЛ.
Що стосується друзів, то я намагаюся залишатися на боці моїх друзів у будь-яких ситуаціях. Мій найкращий друг-худий і не завжди може за себе постояти. Його принижували і сміялися над ним, йому було важко це переносити і я намагався більше проводити з ним часу, захищати його перед іншими людьми, які його принижували.

Про переломний момент
Я відчував, що такі люди, як я, просто не гідні жити. Сенс життя був раніше – спілкування з друзями, теплі моменти, а в один момент усе це просто відрізало.

Я відчував себе ізгоєм, просто ніким.

Після зміни школи, я вважав, що АРВ-терапія мені не потрібна й що такі, як я, просто покидьки суспільства.

Трохи пізніше в мене відкрилися очі. Я познайомився з Людмилою Поляковою та Ельмірою Шамсутдіновою і зрозумів, що я такий не один. Я бачив, як такі люди живуть, щасливо живуть, і доживають до старості. Вони такі ж, як і всі інші, просто п’ють таблетки.

Це єдине, що розрізняє нас і їх.

Про плани на життя й покликання
Після того, як я зрозумів, ким я є, – я став бачити світ, ніби іншими очима. Я зрозумів, чого я хочу, і ким хочу бачити себе в цьому світі. ВІЛ допоміг мені зрозуміти, чого я хочу і, звичайно, це вплинуло на мої життєві плани.

Я поміняв коло спілкування, спосіб життя, інтереси теж змінилися. Я хочу стати кращим психологом у країні.
А мрія в мене завжди була, є й буде: допомогти знайти свій шлях у житті кожному підлітку у світі. Подарувати іскру надії на те, що він може більше, ніж він думає й думають про нього всі навколишні.
Моє хобі – баскетбол. Я не знаю, чому я вибрав саме цей вид спорту, але він надихає мене.

про відносини
це абсолютно не важливо, любов не має кордонів і ВІЛ – не обмеження.
Наука й медицина не стоять на місці – побоюватися відносин між ВІЛ-позитивними і ВІЛ-негативними просто нерозумно.

Слова для хлопців із ВІЛ
я можу сказати тільки:

Ви не одні й разом нам буде набагато легше справлятися зі стигмою й дискримінацією. Не треба замикатися в собі. Ви повинні продовжувати бути собою, незважаючи ні на що, тому що ви – особистість і ні що не завадить вам залишатися нею.

Як зробити життя підлітків із ВІЛ легше
Я вважаю, що держава повинна подбати про дітей, які живуть із ВІЛ, і підтримати їх посібником для посилення калорійності харчування. Це пов’язано з тим, що в клінічному протоколі лікування ВІЛ-інфекції в дітей сказано, що навіть на першій стадії ВІЛ із безсимптомним лікуванням, необхідно посилити калорійність харчування на 10 %, а на наступних стадіях лікування посилити калорійність харчування до 30 %, так як діти приймають високотоксичні препарати.

Якби в тебе був вибір, ти б поміняв свій статус?

Ні, я б не став змінювати статус. Він відкрив мені новий світ, який мене повністю влаштовує.

 

Вам может понравиться

Leave a Reply

Your email address will not be published.