Адже що б я не робила, це лише для того, щоб бути потрібною – світу, вам, їм, тобі – щоби просто відчувати, що для когось важливо моє існування.
Ти можеш узяти моєтіло, але я ніколи не полюблю тебе, адже таких, як я-десятки, сотні тисяч, таких мільйони. Люди різняться розумом, і тому таких, як я – тільки я.
Якщо ти побачиш щось особливе в мені, невже я зможу від тебе це приховати? Змусити людину бути поруч не можна-можнарозглянути його зсередини, і він сам не захоче піти. Я не захочу.
Адже все, що люди розумні називають любов’ю, досить нерозумно. Вони вірять, що їх пов’язує щось високе і благородне, але зовсім не жалість, секс, егоїзм, гордість або самотність. Люди люблять придумувати немислимі назви для самих низинних потреб, а потім сміятися над тими, хто вірить у Діда Мороза.
Адже у всього, чого хочуть люди, уже є назва, і це так просто отримати, просто назвавши по імені. Але зізнатися, що ти голодний, виявляється, набагато складніше, ніж визнати свою віру в диво. Люди засудять тебе за прохання про шматок хліба й ніколи не дорікнуть у бажанні чарівного самообману. Дурень.
Ти говориш «я люблю тебе», маючи на увазі «пожалій мене»,«у мене ерекція»,«скажи, що я тобі потрібна».
Насправді всі твої визнання не адресовані нікому, крім тебе самого.
Адже люди по своїй натурі егоїсти. І це не погано, ні, це – наш базовий інстинкт. Людям складно насолоджуватися любов’ю без взаємності. Але хіба в безоплатних почуттях ми повинні очікувати чогось у відповідь?
А люди чекають. Ми чекаємо, ти чекаєш, я чекаю. Чекаю, що мої очікування будуть виправдані, що в підсумку я все-таки отримаю те, чого так хотів. Але навіщо прикривати потреби любов’ю, якщо так просто отримати все, що побажаєш, просто озвучивши свої потреби вголос.
Залишилося лише правильно їх вимовити. Залишилося лише зізнатися собі самому в тому, що ти називаєш любов’ю.
PS-хочеш поговорити про любов (і не тільки)? Ми тут, на зв’язку, чекаємо твого повідомлення ♥
Авторка: Пташка Настя
