Невелика історія Вікі (ім’я змінено) про ВІЛ – що відбувається, коли ти дізнаєшся про свій статус.
Про те, що в мене ВІЛ, я дізналася цієї осені. Ми були з друзями на музичному фестивалі в Москві й побачили намет з експрес-тестуванням. І ми вирішили все перевіритися. Тест мого партнера й мій показали сумнівний результат. Нас тоді відправили в СНІД-центр для більш точної діагностики.
Для партнера це теж був шок, логічним методом ми зрозуміли, хто заразив його, ще до відносин зі мною.
Як тільки я почула про сумнівний результат – дуже запанікувала. Подзвонила своєму дядькові, пояснила ситуацію й поїхала в лікарню. Я здала кров із вени на початку тижня. А результати, сказали, будуть готові тільки до кінця тижня.
Усі ці п’ять днів я не могла знайти собі місця. Я не пам’ятаю, щоби я їла в ці дні, але мене мучила тривожність і безсоння.
Потім мені передзвонили й повідомили, що в мене ВІЛ. Перше, пам’ятаю, що виникло в голові: «Чому саме я?»
Знаєте, я до цього дивилася американський серіал про США 70-х років, коли там йшла епідемія ВІЛ. Мені було страшно дивитися, а тепер це відбувається зі мною.
Я не хотіла ставати на облік, поки мене не переконав той же дядько.
Тепер уже я на обліку, познайомився зі своїм лікарем і чекаю, коли мені призначать терапію…
Я боялася, що проблем буде багато. Зараз уже заспокоїлася, це не смертельне захворювання. Люди приймають терапію й живуть усе життя як звичайні здорові люди. Звичайно, мама з татом не знають, вони дуже консервативні люди. Я спочатку підготую до цієї новини, поясню все, потім вирішу, коли сказати…
Зараз на препаратах вірусне навантаження дорівнює нулю. У моєму житті з’явився новий хлопець, він здоровий і знає про мій ВІЛ-статус. Він не вважає мене якоюсь іншою, він захищає мене.
Іншим я можу сказати тільки одне – не бійтеся. Статус – не те, що вас робить гірше або краще. Все тільки у ваших руках.
