Завдяки школі ми можемо розуміти, як застосовувати інтеграли, пам’ятати хімічний склад клітини та розумітися на географії машинобудування світу. Ці знання, безперечно, важливі, особливо якщо ти плануєш пов’язати своє життя з математикою, біологією чи географією. Але є безліч навичок, необхідних у звичайному житті, які нам не дають у навчальних закладах.
Давайте сьогодні поговоримо про необхідні soft skills або «м’які навички», які в школі або ігнорують, або за які можуть навіть соромитись.
Помилятися – не соромно
З багатьма траплялася ситуація, коли вчитель починав соромитись перед усім класом за погано написану роботу, після чого або пропадало будь-яке бажання взагалі заглиблюватися в предмет, або з’являвся великий страх перед ним. Бувало, ти підіймаєш руку, щоб відповісти, але відповідь виявлялася невірною, за що з тебе могли посміятися.
Нам всіляко вселяють, що помилятися – соромно, а добрий учень той, який все і завжди робить правильно. Погано написали контрольну? Розчарування! Завалили тест? Ніхто на роботу не візьме!
Насправді помиляються всі – і генії, і комп’ютери, і навіть вчителі. І вміти спокійно приймати свої помилки, не відчуваючи за них сором, важливий скіл, у тому числі й для нашої психіки.
Пам’ятай, що помилятися – це абсолютно нормально!
Ставити питання – це окей
– У когось є запитання? Задавайте, не соромтеся!
– У мене!
– Я вже все пояснив! Чим ти слухав?
Часто в школі нам можуть вселяти почуття незручності за те, що ми хочемо просто уточнити якусь інформацію, особливо перед усім класом. Однокласники таку поведінку можна вважати ознакою «вискочки», а вчителі – неуважності.
Насправді не боятися і вміти ставити питання, особливо вдумливі – це важлива навичка у повсякденному житті та роботі. Він може сприяти швидкому розв’язанню багатьох питань і конфліктів!
Пам’ятай:
Ставити питання – це окей.
Не зрозуміти щось з першого разу – окей.
Перепитувати – теж окей.
Висловлювати свою думку – непогано
«Є тільки моя думка та неправильна». Здається, що саме так деколи думають деякі вчителі. Все має бути зроблено за точними кроками та формулами, а нестандартні варіанти розв’язання задач не приймаються. Всі твори повинні бути написані за однією схемою і підтримувати тільки якесь усталену думку. Ні кроку убік. І навіть під час обговорення позакласних активностей бажання учнів можуть не враховуватись. Девіз навчальних закладів? Не виділяйся і не самовиражайся!
Як було б чудово, якби у всіх школах думка учнів мала вагу, а не підганялася під середню арифметичну. Життя довге, і потрібно вміти відстоювати те, що подобається тобі, пропонувати креативні рішення та мислити поза шаблонами!
Учні також люди!
У школах існує дуже сувора ієрархія, де вчитель – це цар і бог, який не може помилятися, з яким не можна бути незгодним і тим більше якого не можна поправляти. А в ідеалі – його треба боятися та уникати будь-яких конфліктів. Вчитель може підвищити голос і навіть принизити, але діло учня – терпіти.
Насправді ніхто не має права принижувати гідність іншої людини, незалежно від різниці у віці чи соціальній ролі. Про «корисну» навичку – мовчати й терпіти, варто забути та завжди пам’ятати про особисті межі!
