Чи доводилось тобі:
– годинами вислуховувати нецікаві історії;
– йти, куди не хочеться;
– робити саме так, як кажуть близькі, не враховуючи того, що тобі це не подобається;
список можна продовжувати вічно.
Напевне в такі моменти ти відчував роздратування та злість, не розуміючи, що насамперед злився не на інших людей, а на самого себе.
Чому ж так наполегливо оточуючі і навіть дуже близькі та рідні люди порушують їх?
Це так просто і складно одночасно.
Часто наші друзі, приятелі і навіть бітьки не здогадуються, що ранять тебе.
– А ти сам знаєш ці кордони? Знаєш, де закінчується «можна»?
– А ти кажеш, що так не треба вчиняти?
Сформуй для самого себе передусім основні «не можна», та починай про них говорити.
Наприклад, якщо ти не запитував думки твоєї мами стосовно твоєї зайвої ваги (якщо вона дійсно є), так і скажи: «Мама, дякую, я знаю, що ти любиш мене та хочеш як краще, ти про мене піклуєшся, я дуже це ціную, але, будь ласка, не кажи мені цього, мені неприємно. Я помічаю, що деякі люди порушують мої особисті кордони, проте вдома я хочу почувати себе вільно. Якщо ти дійсно хочеш мені допомогти, то прошу, от декілька речей, які мене зачіпають та ранять… будь ласка, не треба так».
І пам’ятай, щоб твої кордони не порушували, потрібно, щоб вони були.
І так, відстоювати їх не так вже й просто. Наприклад, у країни для цього існує ціла армія. Та в тебе є теж ціле військо: це ти в першу чергу, а також люди, які тебе люблять. Просто про це потрібно говорити, хоча й іноді важко просто почати цю розмову.
І не забувай, що у тебе завжди є можливість звернутися по допомогу до наших психологів!
