Галереї сучасного мистецтва заповнені чудовими картинами та об’єктами, але
що робити, якщо тобі недостатньо просто дивитися? Як зробити так, щоби дивилися
саме на тебе?
Конкуренція досить велика, рівно, як і попит.
Сучасне мистецтво лежить ближче
до модерну й авангарду, до всього передового й раніше небаченого. Течій неймовірно
багато: футуризм, Експресіонізм, імпресіонізм і так далі. Якщо захотіти, у всіх
можна розібратися, але зараз не про це. Картини сучасних абстракціоністів б’ють
рекорди на аукціонах, ринок творів мистецтв переживає «бум». Люди біжать в
галереї, розглядають яскраві плями фарби і складні скульптури з явним ухилом в
футуризм.
З одного боку, людство отримало доступ до інформації, до освіти, з’явилося
більше можливостей для розвитку та самореалізації. Отже, з’явився більший
запит на задоволення своїх емоцій, переживань і почуттів, які не завжди могли
вміститися в природні образи. Ідею творів потрібно тепер не виглядати в
тому, що зображено, а скоріше сприймати те, як саме воно зображено,
вчитуватися у форми, відчувати композицію та побудову, аналізувати на
первинному рівні підсвідомості. Не думати, але відчувати. Велика частина суспільства стала
менше читати, набагато продуктивніше сприймаючи відео- та фотоматеріали, що робить
наше сприйняття візуальним, образним.
З іншого боку, такий інтерес до сучасного мистецтва так само позначений його
дорожнеча.
Марк Ротко вважається одним із кращих (читати: найуспішніших) сучасних художників.
Його картини йдуть з аукціонів за десятки мільйонів доларів, люди валять на виставки.
Сам Ротко висловлювався з цього приводу швидше з жалем, неодноразово обурюючись з
приводу приземленості людей. Як би він не старався, його картини в більшості випадків
сприймаються, як розкішний, вишуканий колірний акцент в інтер’єрі квартири.
Ротко називають «найбільшим колористом», що, взагалі-то, досить прикро для
художник. Не дивлячись на славу й успіх, Марк Ротко залишається незаслужено незрозумілим
власними ж обожнювачами.
Так що ж все-таки потрібно що б стати великим художником сьогодні? Великі полотна?
Яскраві кольори? А, може бути, загадковість і складність сприйняття своїх творів?
Для того, щоби пробитися в центр культурного руху, потрібно вискочити. Потрібний
дилери, але де їх шукати, коли на виставки пробитися непросто, а в інтернеті
загубитися легко?
Одним із варіантів є участь у виставці не галерейного формату. В Європі і
Америці цей формат набагато більш поширений, ніж в Україні, але й до нас
доходити. Нещодавно, у серпні цього року, у Львові пройшла виставка не галерейного
формату «Про Глибоке». Це єдина подібна виставка в Україні, але якої мені
довелося побувати, але не беруся стверджувати, що вона єдина у своєму роді. Весь
відбувалося в занедбаному приміщенні басейну, всередині й на стінах висіли картини,
іноді зустрічалися скульптури. На даху була зона відпочинку з напоями, музикантами і
ди-джей. На вулиці також була невелика сцена й панувала атмосфера відпочинку й теплого
літнього святкування великою компанією друзів. Чим, по суті, захід і було.
Ми поговорили з організатором виставки «Про Глибоке», Яриною, і постаралися
розібратися в цьому відносно новому для України форматі:
У чому суть виставок не галерейного формату? У чому їх відмінність від галерейних
виставок?
Я: Не галерейний формат – це занедбані приміщення, це атмосфера трешу, це місце,
де творчість може пожвавити простір. Різниця в тому, що немає жорстких критеріїв відбору комісії старої школи. Формат підтримується гучним святкуванням і
атмосферою відпочинку, це вечірка художників і представлення нових облич і імен для
міста або країни.
Як художники потрапляють до вас на виставки? Ви їх шукаєте або вони вас?
Я: 3 місяці тому ми відкрили простір для художників і музикантів А space. В
час невеликих подій, таких, як «літературники» або звичайні «скетчінги», концерти ми
постійно залучали і знайомилися з новими людьми, зокрема й художниками.
Інформація про можливість участі у виставці поширювалася нашими знайомими, а
також сторінками у Фейсбук та Інстаграм. Допомогли також проєкти «Галерея 101» і «Zefirina»
gallery. Ми шукали їх самі, але і вони знайшли нас.
Які були критерії для художників, які хотіли потрапити до вас на виставку?
Я: основним критерієм були опис і пояснення роботи. Художник повинен був
описати, чому він вважає свою роботу «глибокою».
Чи допоможе це в якійсь мірі початківцям художникам?
Я: Це допоможе впоратися зі страхом перед аудиторією, так як під час такого
заходи відбувається аrtist talk, де художник описує свої роботи й себе детальніше
перед публікою. Це допоможе показати себе й розкритися, оскільки в нашому місті
(Львів), на жаль, мало таких можливостей і художники вдячні за можливість,
неодноразово повторюючи: «Спасибі, що нас побачили». Це також дає їм натхнення для
творчості та участі в нових виставках уже галерейного формату.
Що необхідно для створення подібної виставки? Які є підводні камені?
Я: Для цього з нашого боку знадобилося величезне бажання. Ця виставка була безпосередньо моєю мрією з того моменту, як я побачила покинутий басейн. Також
нашого боку було потрібно величезне бажання. Ця виставка була
власні зусилля та фінанси на прибирання та облаштування такого приміщення, час, а
головне – команда. Труднощів було чимало через відсутність досвіду в подібних проєктах.
Час підтискав так, що в ніч перед проєктом команда спала всього дві години. В даному
приміщенні не було навіть електроенергії, однак нам дуже пощастило з архітекторами в
команді й допомогою виконробів, які швидко вирішували ці проблеми.
Як ви думаєте, чи можна розглядати формат не галерейних виставок як шанс
для молодих художників бути поміченими?
Я: Звичайно, це і є основною метою не галерейного формату.
Підвівши риску, можу сказати: не галерейні виставки – цікавий формат, який не
просто чудово уживеться з галерейним, але ще й допоможе відкрити нові обличчя. В
сучасному світі настільки багато простору, що двом форматам точно не буде
тісно, тим більше, що вони займають зовсім різні ніші в культурному житті.
Авторка: Єлизавета Маловичко