Заціни, ми вже 12 000 консультацій провели

У мене ВІЛ і мені є що сказати

Обновлено

Це маленький монолог від дівчинки, у якої є ВІЛ. Він не про жалість і не про смерть. Він про реальність і те, що проходить кожен підліток із ВІЛ.

«Де ти бачила, щоб із ВІЛ жили більше року?»

Він абсолютно раптово увірвався в моє життя. Без запрошень і попереджень.

Зовсім неважливо як, коли і з якими намірами. Він з’явився так, як і міг піти, але я все ще відчуваю його холодне дихання на своїй шкірі. І буду відчувати до кінця своїх днів. Та сама фантастична істота, про яку ходить неймовірна кількість легенд, оповитих білою пеленою. Той самий діагноз, що змінює всі амбіції і плани.

Тільки через час я зрозуміла, що ВІЛ – не означає смерть. Перший час мені далося нелегко.

«Де ти бачила, щоб із ВІЛ жили більше року?»

«Твою хворобу лікарі вигадали, та й ще віджали за це гроші у твоєї мами»

Якщо з дурними питаннями стикаєшся через раз, то погляд, сповнений співчуття, проявляється в очах співрозмовника завжди. Навіть у самого толерантного. Я на подібне не тримаю образи й не злюся зовсім.

Хоча, звичайно, іноді припиняю вірити в емпатію. Після неї відчуваєш вразливість, що повисла в повітрі, що змушує приймати жаль як щось належне.

Я знаю, що багато людей із подібною історією бояться витратити й секунду життя даремно. У мене немає такого. Навіть після виписки з лікарні й набуття офіційного статусу, ВІЛ не отримав вигляд вселенського зла, що повільно наближає тебе до летального результату. Він тільки відчуває витримку, хоч і іноді змушує повисіти на тонкій нитці над прірвою.

Мало хто може собі уявити, що такий челлендж – це унікальний досвід, з якого можна витягти масу позитивних моментів. Потрібно просто докласти зусиль стерти той шар труднощів, що падає на плечі.

Серед болючих спогадів, завжди залишаться речі, за якими будеш ностальгувати. Десь у закутках моєї пам’яті вічно житимуть розповіді лікаря про безкрайній космос (особливо його переконання, що після чергової операції я ще встигну злітати на Марс).

ВІЛ – це насамперед щирість і життя без фільтрів від початку й до кінця, незалежно від того, на якій стадії ти зараз.

Ти бачиш обставини й оточуючих людей наскрізь. Особливо ставлення останніх змушує швидко сформувати чітку картинку і прийняти рішення з ким йти далі по життєвому шляху, а на кого й зовсім не розраховувати.

Я не перемогла ВІЛ. Ніхто не перемагає. Він назавжди залишається в крові, а життя нагадує російську рулетку. І можливість передбачити, що буде далі, нікому не дана.

Хто взагалі називає боротьбу з недугою боротьбою? Ти не борешся з діагнозом на рингу, стираючи руки в кров, щоби тебе потім поплескали по плечу і вручили пояс WBA. Ти його детально вивчаєш, переосмислюєш і йдеш із ним на компроміс. Адже перш ніж ворога називати ворогом, треба перш вивчити всі його кращі якості. Навіть якщо спочатку переконаний, що вони відсутні.

Вам может понравиться

Leave a Reply

Your email address will not be published.