Заціни, ми вже 17 002 консультацій провели

У мене ВІЛ і мені є що сказати

Обновлено

Це маленький монолог від дівчинки, у якої є ВІЛ. Він не про жалість і не про смерть. Він про реальність і те, що проходить кожен підліток із ВІЛ.

«Де ти бачила, щоб із ВІЛ жили більше року?»

Він абсолютно раптово увірвався в моє життя. Без запрошень і попереджень.

Зовсім неважливо як, коли і з якими намірами. Він з’явився так, як і міг піти, але я все ще відчуваю його холодне дихання на своїй шкірі. І буду відчувати до кінця своїх днів. Та сама фантастична істота, про яку ходить неймовірна кількість легенд, оповитих білою пеленою. Той самий діагноз, що змінює всі амбіції і плани.

Тільки через час я зрозуміла, що ВІЛ – не означає смерть. Перший час мені далося нелегко.

«Де ти бачила, щоб із ВІЛ жили більше року?»

«Твою хворобу лікарі вигадали, та й ще віджали за це гроші у твоєї мами»

Якщо з дурними питаннями стикаєшся через раз, то погляд, сповнений співчуття, проявляється в очах співрозмовника завжди. Навіть у самого толерантного. Я на подібне не тримаю образи й не злюся зовсім.

Хоча, звичайно, іноді припиняю вірити в емпатію. Після неї відчуваєш вразливість, що повисла в повітрі, що змушує приймати жаль як щось належне.

Я знаю, що багато людей із подібною історією бояться витратити й секунду життя даремно. У мене немає такого. Навіть після виписки з лікарні й набуття офіційного статусу, ВІЛ не отримав вигляд вселенського зла, що повільно наближає тебе до летального результату. Він тільки відчуває витримку, хоч і іноді змушує повисіти на тонкій нитці над прірвою.

Мало хто може собі уявити, що такий челлендж – це унікальний досвід, з якого можна витягти масу позитивних моментів. Потрібно просто докласти зусиль стерти той шар труднощів, що падає на плечі.

Серед болючих спогадів, завжди залишаться речі, за якими будеш ностальгувати. Десь у закутках моєї пам’яті вічно житимуть розповіді лікаря про безкрайній космос (особливо його переконання, що після чергової операції я ще встигну злітати на Марс).

ВІЛ – це насамперед щирість і життя без фільтрів від початку й до кінця, незалежно від того, на якій стадії ти зараз.

Ти бачиш обставини й оточуючих людей наскрізь. Особливо ставлення останніх змушує швидко сформувати чітку картинку і прийняти рішення з ким йти далі по життєвому шляху, а на кого й зовсім не розраховувати.

Я не перемогла ВІЛ. Ніхто не перемагає. Він назавжди залишається в крові, а життя нагадує російську рулетку. І можливість передбачити, що буде далі, нікому не дана.

Хто взагалі називає боротьбу з недугою боротьбою? Ти не борешся з діагнозом на рингу, стираючи руки в кров, щоби тебе потім поплескали по плечу і вручили пояс WBA. Ти його детально вивчаєш, переосмислюєш і йдеш із ним на компроміс. Адже перш ніж ворога називати ворогом, треба перш вивчити всі його кращі якості. Навіть якщо спочатку переконаний, що вони відсутні.

Вам може сподобатися

Залишити відповідь

Your email address will not be published.