Заціни, ми вже 17 002 консультацій провели

Театр

Обновлено

Я прийшла на першу репетицію до жаху блідого, нервового, заляканого, розгубленого й ще страшенно змученого після важкої зими безперервного навчання й зубріжки дівчинкою. Я дивилася на все це з недовірою і втомою, настільки я тоді не вірила в себе, свої сили і здатність показати свій талант.

Перший сюрприз життя стався на постановці танцю. Ох, зараз згадую той дощовий березневий день і ловлю себе на думці, як усе було тоді сиро і відмінно від того, що ми маємо зараз: порожній холодний зал, ні музики, ні декорацій, ні енергії, але вже зародження інтересу, уже ледь вловимий вогник в очах, уже перші ознаки зближення акторів. Так от, тоді, на цій першій нашій репетиції в мене раптово почало виходити танцювати, та ще й так непогано, що мене поставили в перший ряд, та ще й додали нашу із Сережею підтримку. Я пам’ятаю, як я раділа, як дитина й не вірила своїм очам.

А потім почалося справжнє театральне життя. Я жила від репетиції до репетиції, від вівторка до четверга, я співала «Alabama boy» і представляла свою майбутню сукню, я мріяла, я парила. і ми репетирували, ми тіснилися в невеликому кабінеті, бо нам не давали зал, ми помилялася, ми збивалися, але ми вже починали горіти цим, ми починали закохали

Наступна моя несподіванка – Наталія Семенівна кличе на зміні приміряти костюм, я бачу шикарну чорну сукню, чую від неї «Боже, яка ж ти все-таки худенька», і з неймовірним задоволенням усвідомлюю, що з усіх наших дівчат ця сукня найкраще підходить саме мені.

А потім сльози, мандраж і розгубленість, перша репетиція, на якій я не можу посміхатися; ми танцюємо, я падаю на руки Сергій, у мене темніє в очах, і я більше нічого не бачу, не чую й не відчуваю. А потім ми вливаємося в це. Ми вже знаємо один одного, як облуплених, свої косяки і промахи, свої невдачі й помилки; ми жартуємо, й атмосфера дружби, сміху, радості, юності, запанує над стінами школи, і душа театру виривається ввись, несучи нас до зірок. І момент найяскравішого спалаху нарешті настає.

Я виходжу з театру впевненою в собі й у своїх друзях дівчиною, з мого обличчя не сходить посмішка, а душа не перестає цвісти. Весь цей час я думала, що мене змінювала дорослішання, захоплення, закоханість; але незримими променями магії й таїнства проникає в мою душу театр, кардинально змінюючи мій світогляд, мої почуття й саму мене.
nn0CZeBG-mE_0$-_
Ось, що таке для мене театр: це подяка глядачів, це посмішки друзів, це моя маленька сім’я. Це те, що змінює моє життя. Це те, що робить мене щасливою.

Вам може сподобатися

Залишити відповідь

Your email address will not be published.