Заціни, ми вже 101 856 консультацій провели

«Секс» – табу українського виховання

Оновлено

Розмови «про це» в багатьох школярів викликають не лише ніяковість, а подекуди й істеричний сміх. Якщо волонтери чергової громадської організації роздають презервативи старшокласникам, то їх сприймають, як невдалий жарт. На уроках «Основи Здоров’я» розповідають лише про правильний відпочинок, шкоду алкоголю, куріння та наркотиків, а про безпечний секс дуже мало й лише епізодично. Це не розповідь про освіту неблагополучної країни – такою, у сенсі сексуального виховання я запам’ятав школу, яку покинув декілька років тому.

Насправді це тема, у яку варто заглиблюватись, бо кому потрібен здоровий спосіб життя, якщо людина не вміє користуватись презервативом, і через це його дівчина завагітніє в тринадцять. У нашій країні не прийнято навчати дітей поважати іншу стать, а говорити про секс – це вульгарно! Щодня можна почути фрази на кшталт: «Нє ну презервативи часто галімі, у мене недавно порвався». Ніхто навіть не припускає, що проблема не в гумовому виробі, а в тому, що жодного разу жертві передчасної вагітності ніхто не пояснював, як його правильно одягати. Учасники круглого столу «Освіта з питань збереження сексуального та репродуктивного здоров’я в Україні», організатором якого був Тінерджайзер обговорювали недолугі моменти української освіти, а саме здоров’я. Одним із таких «недолугих моментів» є абзац підручника «Основи Здоров’я», де розповідається, що потрібно використовувати поліетиленовий пакет при штучному диханні, щоби не захворіти ВІЛ. Але таких «порад» там безліч, на жаль, майже всі вважають це нормальним.

Заступник генерального директора Центру громадського здоров’я Ігор Кузін заявляє: «60 % підлітків ніколи не замислювалися над необхідністю пройти тестування на ВІЛ-інфекцію». Це й не дивно, у більшості людей є запитання «а нащо?». Хоч і ризик підчепити ВІЛ не є високим, варто говорити, що є така можливість. Навіть, якщо ти не гей, не рок-музикант, не наркоман і не ведеш «розпусний» спосіб життя – заразитись можна. Теперішні молоді люди жили на стереотипах про певні прошарки суспільства, які хворіють на СНІД. Але їм ніхто не говорив: «Ти можеш його мати, навіть якщо ти будеш брати нову голку, щоби колотись і спатимеш лише з дівчатами». Ніхто не розповідав, що для зараження потрібна лише певна кількість органічної рідини. І ніхто говорив, що не варто уникати ВІЛ інфікованих.

Ще дуже цікаво спостерігати за молодими людьми, які не особливо розуміють значення слів «гендерні відмінності». Знають лише те, що бачили в часи, коли ще були малими та ніхто не соромився вільно роздивлятись деталі чужих тіл і «мізер» інформації на тему «звідки родяться діти».

Звичайно, можна ввести в шкільний курс предмет про репродуктивне здоров’я, але варто враховувати, що перший час він буде бойкотуватись батьками. У Норвегії програма спрямована на школярів від 7 до 16 років пояснює, що таке сексуальні бажання, мастурбація, гомосексуальність, контрацепція, аборт, венеричні захворювання, створення сім’ї та сімейні стосунки тощо. У Німеччині в одній зі шкіл Берліну 5-річним дітям навіть роздали книгу «Як ти з’явився на світ» (Wo kommst Du her), яка розповідає про різні етапи стосунків головних героїв Лізи та Ларса. У Швеції це навчання починається у віці 7-10 років і триває до закінчення школи. А в Україні, яка входила до складу країни, у якій сексу «не було», на нього зараз виділяють лише декілька розділів, бо якщо говорити більше – батькам це не сподобається.

Тобто, як і в будь-яких інших суспільних проблемах нашої країни винні консервативність суспільства, його невігластво та невідповідність міністерських реформ часу, у який ми живемо. Навіть якщо батьки вільно говорять із дитиною «про це» і вона спокійно ставиться до багатьох життєвих ситуацій, не факт, що її однолітки, яким усе не пояснювали, не будуть над нею насміхатись через місячні або інші речі. Тобто в освіченої дитини завжди виникатиме дискомфорт від спілкування з не таким розумним середовищем. Тому й потрібно впроваджувати предмети про репродуктивне та сексуальне здоров’я в школах, а не лише про все говорити вдома. І якщо частіше наголошувати, що в інших країнах це не робить суспільство аморальним, можливо, буде результат.

Автор: Саша Березень 

Вам може сподобатися

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.