Заціни, ми вже 26 330 консультацій провели

Історія підлітки: про депресію, самотність та підтримку

Коли мама перекладає на тебе свої проблеми, коли не відчуваєш підтримки від батьків, коли не можеш знайти вихід. Одна з активісток Teenergizer поділилася своєю складною історією дорослішання, а також розповіла про те, що їй допомогло почуватися краще.

Про сім’ю

Я ніколи не була діагностована, як людина з депресією, тому що звернулась до психолога тільки в жовтні цього року, але все це почалось три роки тому, в мої 14 років.

Мій тато активно зраджував матусі протягом всього мого життя, але як раз в той рік зраджувати почала мама, перекладаючи відповідальність на мене. Я переїхала жити до бабусі під час карантину, тому моя мама придумала, що кожен вечір буде начебто йти провідувати мене, але насправді йшла до коханця.

Моїм завданням у випадку, якщо прийде тато, було казати, що мама зайнята і не впускати його у квартиру.

Це було дуже складно психологічно. Я не розуміла, хто правий, тому почала впадати в депресивний стан. Це я розумію вже зараз. Тоді я дуже налякалась, бо до того я завжди була позитивною, а тут почала плакати більшість часу, була не в змозі піднятися з ліжка чи поговорити з людьми.

Через місяць була моя перша спроба самогубства. Про це знає тільки мама. Декілька місяців потому, влітку, мама завагітніла від коханця. Я дізналася про це випадково. Просто однієї ночі вона лягла до мене в ліжко і плакала, тому що не знала, що робити, питала в мене поради. В нашій сім’ї 4 дитини, я найстарша. На той момент я була дуже ментально нестабільною, тому подумала, що мама хоче народити дитину, щоб замінити таку невдалу мене. Я розуміла, що батьки навіть не розлучені, дитина від коханця, мені було страшно. Десь через тиждень таких питань мама зробила аборт. І все начебто повинно було бути нормально, але ситуація погіршилась. Мама перестала зі мною спілкуватися та кричала, що це саме я змусила її вбити дитину і що це моя провина.

У мене почалися проблеми з харчуванням. Батьки розлучились. Я була рада, але все ще карала себе за щось. Я могла не їсти днями, могла з’їсти тільки шматочок сиру за день. Я зривала шлунок, пила таблетки, знов була на голоді. Відчуття пустоти, запаморочення, втрата свідомості – все це допомогло мені відчувати хоч щось, бо емоцій не було зовсім. 

Це все продовжувалось аж до серпня. В моїй пам’яті відсутній цей період, навіть в моїй галереї нема фото мене. Я пам’ятаю, що намагалась уникати реальності в книжках, музиці, всюди. Але суїцидальних думки та сни не давали спокою. Я почала завдавати собі шкоди. Потім була моя друга спроба самогубства. Згодом у мене нарешті почали налагоджуватись стосунки з мамою та друзями.Я завантажила додаток, слідкувала за собою, робила вправи, щоб заспокоїтися. Але максимально я протрималась десь днів 20. Потім мене кинула дівчина зі словами «я ніколи не любила тебе і всі ті компліменти, що я казала тобі, були неправдою». Це реально вбило нестабільну мене.

Про війну

А потім почалась війна. Мій вітчим дуже підтримував росію, тому одного разу, коли я спілкувалась телефоном з подругою українською, він вдарив мене. Потім не пускав у квартиру поїсти цілий день, тому я сиділа в коридорі одна. Моя мама була дуже втомлена і підтримувала всі його слова. Коли моя сім’я з бабусею евакуювались до Чехії, стало складніше. Бабуся теж підтримує росію, тому я вислухувала стільки лайна у свою сторону, що важко уявити. Я намагалась проводити час з новими знайомими, тільки щоб не бути дома.

Я насолоджувалась літом, поїхала в табір до лісу без зв’язку з рідними та друзями, брала участь в одному проєкті в Німеччині, з’їздила до своєї дівчини в Україну на останні гроші, налагодила харчування. Зараз я все ще іноді думаю що можливо мене б любили більше, якби я була більш худою, можливо, я не заслуговую на всіх своїх друзів. Цих думок дуже складно позбавитися повністю, але я рада, що є прогрес.

Про Тінер та підтрмку 

Тінер мені дуже сильно допоміг на шляху до того, щоб почуватися краще. Я навіть не знаю, як передати словами, наскільки я вдячна.

Коли почалося стажування, нам говорили, що не треба боятися просити про допомогу.

Ці слова дуже запали мені в пам’ять, тому я вирішила трошечки поспілкуватися на сайті Тінера в чаті з консультантом. Чим далі ми спілкувалися, тим більше я розуміла, що йти до психолога вже й не так страшно. У мене давно були контакти психологині, яка мені подобалась, тому я пішла до неї, але саме люди в Тінері дали мені поштовх.

На лекціях Тінеру я завжди дивилась на деяких дівчат з нашого стажування, які виглядали такими щасливими. Вони теж згадували, що ходили до психолога, тому, напевно, це дало мені більше впевненості, що все буде добре, просто мені потрібно поговорити зі спеціалістом. Часто мої зустрічі з психологинею були саме після онлайн-зустрічей в Тінері, і ми обговорювали, як я себе почувала після спікерів або після тем. Я пам’ятаю, як сильно плакала (від щастя) прямо на сесії після спікерки Єви, бо вона настільки мене надихнула не опускати руки, дала зрозуміти власним прикладом, що все навколо себе можна змінити та не буде такого, що я все життя буду жити в печалі.

Люди на стажуванні дійсно дуже круті. Найголовніше для мене та і для інших – це спочатку зрозуміти, що допомога вам потрібна. Друге – ви не поганий. А потім все стане набагато легше.

Вам може сподобатися

Залишити відповідь

Your email address will not be published.