Знаю ціну молодості
Коли ми сидимо на обшарпаному й нагрітому сонцем бордюрі, я думаю всього ні про що. Навколо – спокій, великі будинки з червоної цегли, одна дорога й осінній вітер. Повітря наповнене теплом. Не від сонця, зовсім не від нього. Наші стоптані кросівки стукають в унісон, шнурки рвуться в такт часу, що рветься, і правилам, зірвані голоси знають ціну молодості. Ми тримаємося за руки, поки світ не заткнеться. Хтось грає на гітарі, хтось невміло співає. Хтось штовхає м’яч за сусідський паркан, і ми біжимо.…
