17-річний Павло Гунаєв із Санкт-Петербурга разом з іншими волонтерами розробляє інтерактивну карту пунктів тестування на ВІЛ. Підліток розповів «Афіші.Daily», чому вирішив пов’язати своє життя з ВІЛ-активізмом і як молодь може змінювати світ на краще.
Я вчуся на першому курсі Радіополітохнікуму імені Петра Великого. Із самого дитинства я не був активним – вважав, що краще відсидітися в сторонці, мене цікавили тільки ігри й серіали. Коли я вступив до технікуму, усе змінилося. Спочатку я став адаптером – студентом, який допомагає першокурсникам адаптуватися в новому для них середовищі. З адаптерами проводять тренінги: нас вчать ділити людей на різні типи особистостей, шукати підхід, завойовувати довіру, організовувати в групи.
Після першого заняття я зрозумів, що насправді мені не подобається моє життя, що я хочу щось змінити. І я почав погоджуватися фактично на все, навіть якщо був виснажений, навіть якщо не бачив перспектив. Так я став грати в театрі, де познайомився з дівчиною, яка запропонувала мені сходити в «Е.В.А.» – це некомерційна організація, яка надає допомогу ВІЛ-позитивним жінкам. Раніше вона була тільки для жінок, а зараз об’єднує також дітей і підлітків. Ми сходили, і я вирішив залишитися.
У Росії – епідемія ВІЛ-інфекції, тому зараз наша головна мета – збільшити кількість людей, які проходять тест на ВІЛ, а також мотивувати молодь дізнаватися свій статус. Ми хочемо розвивати експрес-тестування. Існує проєкт # questHIVtest, придуманий об’єднанням підлітків та молоді Teenergizer. Разом ми збираємося створити велику інтерактивну карту Пітера, а також міст України та Грузії, де будуть вказані пункти тестування на ВІЛ з оцінками, рейтингами та відгуками. На карту будуть нанесені місця розваг для молоді (наприклад, парки або боулінг-клуби), разом із ними будуть відображатися найближчі пункти тестування – такий тонкий натяк.
Наша команда поки складається із шести чоловік, школярів. Можливо, це мало, але займатися підлітками в «Є.В.А». почали тільки цього року. Завдання активістів у тому, щоби знаходити активні пункти тестування: чи нормальна там обстановка, чи хороші лікарі, чи шанобливе ставлення до пацієнтів. На наші перевірки в пунктах реагують добре – принаймні, ніхто не проти. Щоби мотивувати учасників працювати швидше, в організації влаштовують змагання між командами міст (Києва, Полтави, Тбілісі, Казані та Санкт-Петербурга) у формі ігор і конкурсів.
Нещодавно ми зіткнулися з тим, що частина пунктів тестування виявляється закритою. Наприклад, ми поїхали на віддалену станцію метро «Ладозька», де повинен був бути якийсь вагончик, приїхали строго за графіком роботи, перевірили за GPS, а на місці цього пункту просто не виявилося. З цим ми також хочемо боротися.
Також ми плануємо організовувати акції тестування на ВІЛ в університетах і коледжах. Я сподіваюся, що потроху всі ідеї будуть реалізовуватися. На минулому зібранні ми якраз обговорювали ідею зняти ролик про нашу місію – думаємо поширити його по інтернету.
Мені стало легше спілкуватися з людьми, у мене з’явилося багато нових знайомих і хороших друзів, я навчився добре проводити час і насолоджуватися життям. Батьки підтримують, а друзі кажуть, що навіть заздрять мені. Мені завжди є чим зайнятися, і тепер я впевнений, що в 40 років я не буду переживати, що витратив свою молодість на серіали.
Взято: СНІД.Центр
