Я не просто так у цьому світі. Я повинна після себе залишити світлий слід. Молодь повинна розвиватися і я хочу стати частиною цього процесу – наша нова героїня Яна.
Розкажи, будь ласка, свою історію. Як ти дізналася про свій ВІЛ статус? Як сприйняла цю новину?
Я ВІЛ-позитивна з народження. Ми з мамою відразу стояли на обліку з народження. Вона сказала про це мені в 9 років. Вона мала багато інформації, брошур. Я все розуміла, приймала АРВ-терапію, але в 11 років мені це набридло. Мене не пускали на ночівлі, не довіряли, боялися, що забуду випити таблетку. Ще говорили, що якщо хтось побачить, то мені потрібно говорити, що це ліки для очей, тому що з дитинства поганий зір.
Мені не подобається щось приховувати, адже я чесна людина. Я почала замислюватися, чому саме я? Чому я не можу жити як нормальні діти? Це був період сиропів, вони огидні. Коли сиропи закінчилися, я почала нормально сприймати це. Я не можу нічого змінити, мені варто тільки прийняти себе. Я не приймала таблетки цілий тиждень заради експерименту: було погано, слабкість, губився фокус. Дівчата розповідали про своє особисте життя і я почала ставити під сумнів саме своє особисте життя, адже ВІЛ – не так просто: хотілося б бути чесною перед партнером. Розслабитися в барі, не боятися сказати давай переспимо, але в мене ВІЛ. Я почала замислюватися над тим, що можу не подобатися іншим через діагноз. «Гаряча», але ВІЛ може відштовхувати. Сумніви в собі.
Зараз у мене немає труднощів сказати, що я – ВІЛ-позитивна. Я хочу просувати цю тему ВІЛ. Ми серед інших, ми – нормальні.
У мене ВІЛ від мами. Мою маму згвалтували, а вона дізналася про терапію тільки на 6 місяці вагітності.
Що ти знала про ВІЧ до цього моменту?
Я думаю, що я знала багато, але залізла в Інтернет і зрозуміла, що знала досить мало. На жаль, влада зараз мало інформує людей про цю проблему.
Як до тебе поставилися лікарі в СНІД-центрі? Чи відчувала ти, що до тебе ставляться якось незвично?
Я завжди вважала себе здоровою й нормальною дівчинкою. Я обожнюю свій центр на Святошино й медбрата Діму. Він добре знає мене як людину, запитує як мої справи, як УАЛ і все таке. Він максимально щира людина. Дуже люблю це місце – там дуже світло й сонячно, незважаючи на пору року, але їздити туди дуже не люблю, хоча звідти важко їхати. Під час поїздок до табору я ненавиділа відкриватися психологу й говорити про дискримінацію.
Які випадки стигми відбувалися у твоєму житті або в житті твоїх друзів? Що ти робила в такі моменти?
Зазвичай, коли я розповідала про статус, усі слухали й задавали питання. Зі стигмою я зіткнулася відносно недавно. Я відкрила статус, а мій знайомий, якому 19 років, з жахом сказав мені «ми ж їли й пили з тобою з одного посуду, ти серйозно?» після чого він від мене сильно відсторонився. Я відчула себе збитковою, у мене з’явилася фобія по вічу і крові. Він говорив, що тепер йому страшно торкатися мене, а тим більше обніматися. Я з цього просто випала. Сказав, що йому потрібен час щоб усе обміркувати. Я не заперечувала.
Чому ти вирішила відкрити свій статус?
Моя місія в житті – інформувати. Це горить у мене всередині. Це мій обов’язок.
Чи був у тебе якийсь переломний кризовий момент? Що допомогло / допомагає впорається?
Так, у мене був переломний момент. Щодо ВІЛ – тільки той тиждень, коли я перестала приймати терапію. 2 таких найбільших переломних моменти – у 2018. Тоді я почала говорити українською й мені дуже сподобалося.
Завжди мріяла бути волонтером: можна в Африці, Індії. Блін, круто, можна бути корисною!
Життя повернулося на 180 градусів, коли я перейшла в 9 клас. Я розумна дівчинка, але в мене почалися серйозні проблеми з компанією й поведінкою. Перша сигарета трапилася в 10 років. Хотіла Сподобатися Хлопцеві: сиділи по під’їздах у 8 класі. Засоси – це була гордість. Фен і травичка, насвай. Я пила. З дуже впевненою в собі дівчинки, я перетворилася на бридкого каченяти через прищі. Різко замкнулася в собі.
Були психологічна і фінансова кризи в житті – мені потрібна була підтримка, але її не було ні від кого. Намагалася впоратися сама.
Той рік у 9 класі став важливим, наодинці зі своїми думками я стала собою – осмисленою, глибокою. Захоплювалася психологією, прокинулося бажання, самосвідомість. 2-3 роки я проходила через це сама.
Зараз у мене є підтримка батьків, друзів, фахівців. Я вдячна за те, що сталося – вони створили мене такою, яка я є.
У мене необмежені можливості.
Якщо ти плануєш взаємини з кимось, твій партнер повинен бути теж ВІЛ позитивним, або це не важливо?
У мене були дитячі стосунки. Нормальних відносин не було, як і сексуальних. Неважливо, ВІЛ чи ні. Я хочу людину, яка буде приймати мене такою, яка я є. Мені потрібна підтримка й довіра. Я дбаю про себе і своє здоров’я. Головне, щоби він розумів, що я нормальна.
Що ти можеш сказати підліткам, які тільки дізналися про свій статус? Щоб ти хотіла, щоб сказали в момент, коли про нього дізналася ти?
Я б хотіла, щоби мені сказали: що я нормальна.
Все добре.
Якщо ти не приймеш це, ти обмежиш себе в багатьох можливостях і насолодах життя, тому що це чорна кулька, у яку я сама себе занесла.
Будь щирою, відкритою, собою, тому що ти така одна.
Якщо так сталося, то так повинно було статися.
Ти – воїн, ти можеш йти цим шляхом.
Якби в тебе була можливість, ти б поміняла свій статус?
Ні. Хотілося б сказати «так», але ні. Це шлях воїна. Це дуже велика частина мене, починаючи від булочок і таборів, і закінчуючи прийняттям від людей. Коли тебе приймають і розуміють – це набагато дорожче.
