Наша героїня живе в Пітері, вчитися на мистецтвознавця й дуже любить дивитися серіали про сексуальну освіту. Нещодавно вона почала навіть вести свій невеликий блог про секс у соціальній мережі.
Але сьогодні ми поговоримо з нею про те, що стало поштовхом до цього і причому тут ВІЛ.
Гайда!
Про діагноз
Я знала, що з ВІЛ можна жити ще до моменту, коли чекала результат першого тесту. У школі нам часто розповідали про ВІЛ. Інформації було небагато, але достатньо, щоб отримати базові дані. Навіть незважаючи на це, почути слова «у тебе позитивний тест на ВІЛ» мені було важко.
Земля пішла з під ніг, і в одну мить усе життя розділилася на «до» й «після». У той момент я подумала, що вона вже ніколи не буде колишньою, безтурботною й радісною. Мені було 15 років, і життя тільки починалося.
Спочатку мені було важко. Це був досить сильний удар, але мене підтримали батьки й моя кохана людина. Я досить швидко змирилася зі своїм діагнозом, зрозуміла, що з ним можна жити довго й повноцінно.
Про людей
Хоч я й інтроверт, але обожнюю своїх друзів і завжди рада новим знайомствам, адже у світі так багато цікавого. Мені ніколи не буває нудно. Загалом, у здоровому стані я приємна самодостатня людина. Тим болючіше для мене виявилися моменти, коли я відчула прірву: смуток, апатію, байдужість до себе й до життя.
Я не афішую свій ВІЛ-статус, про це знають тільки близькі друзі. Ті люди, яким я наважуюся повідомити про свій ВІЛ-статус, сприймають це спокійно, і з розумінням. Я ніколи не стикалася з негативною реакцією людей із цього приводу.
Про державу
По-перше, потрібно забезпечити всіх ВІЛ-інфікованих лікуванням, причому зробити так, щоби це лікування було стабільним, без перерв і необгрунтованої зміни схеми препаратів.
По-друге, потрібно покращувати інформованість про ВІЛ-інфекцію як звичайного населення, так і лікарів. На жаль, я часто стикаюся із ситуаціями, коли від лікарів виходить абсолютно недостовірна або застаріла років на 10 інформація про ВІЛ-інфекції.
Потрібно, щоби люди перестали боятися ВІЛ-інфекції, робили планові тести на ВІЛ, і були впевнені: держава від них не відвернеться, а забезпечить стабільним і сучасним лікуванням.
Я дуже хочу, щоби до людей із ВІЛ ставилися терпиміше. Ми не хочемо відчувати себе по інший бік барикад, для цього немає причин. Ми не заразимо вас від рукостискання або обіймів, з нами можна дружити, закохуватися, створювати сім’ї. Ми не хочемо приховувати свій ВІЛ-статус, але часто нас змушує це робити негативне ставлення людей навколо й невірні стереотипи.
Але всі страхи на тему ВІЛ найчастіше засновані на нерозумінні й незнанні. ВІЛ-інфекція сьогодні – це хронічне, але не смертельне захворювання, яке не заважає жити повноцінним і щасливим життям. Не потрібно нас боятися.
