Нещодавно в київському клубі Atlas пройшов концерт московського виконавця Михайла Родіонова, музиканта, який кількома акордами може намалювати перед слухачем новий світ. Teenergizer вдалося поспілкуватися з ним і з’ясувати, як було починати сольну кар’єру й що ж усе таки головне в мистецтві.
Що вас надихає на творчість? Може бути, у вас була якась зустріч, яка вас сформувала як особистість?
– Раніше музика надихала нова. А зараз я навіть не знаю.
Музика, яку ви писали?
– Чиясь, а не моя. Раніше група Beirut мене надихала, Вертинський. Зараз я просто дуже мало слухаю нової музики. Виходить, мене ніщо не надихає.
Чому вірші Єсеніна?
– У школі я брав участь у конкурсах поетичного читання і якось раз почув, як якийсь хлопець читав Єсеніна. По-моєму, «Чорну людину». Сподобалося прочитання і, відповідно, лірика. Потім писав музику, тексту не було. Я просто відкрив книжку, і деякі речі підійшли.
У вас у піснях дуже часто зустрічається мотив моря, океану. Чому саме цей образ?
– Це секрет, поки не можу сказати.
Якими видами мистецтва ви цікавитеся крім музики?
– Малюю всяке. Графіку. На пленер ось ходили. Ну, кіно навряд чи. Я все-таки вважаю, що кіно мене не так цікавить. Влітку дуже багато малював, мені здається, навіть більше, ніж грав. Накопичилося багато божевільної всякої нісенітниці. Раніше фотографував, зараз уже немає.
Є хтось, на кого ви орієнтувалися?
– Я ні на кого, у принципі, не орієнтувався. Були впливи, але не більше. У мене немає якихось цілей. Тобто я просто сідаю й роблю. Ніколи не було якоїсь мотивації виступати, стати зіркою, щось таке. Я просто сідав і у своє задоволення щось «пілікав».
Тобто в мистецтві ви вважаєте головним самовираження?
– Так, мені здається, що в цілому не треба ні за якими цілями гнатися. Крута творчість, як на мене, це те, що виходить від душі… Щось справжнє. Щось справжнє не може бути створено в гонитві за якоюсь метою. Це повинно саме по собі народжуватися, як мені здається. Це складно пояснити, серйозно. Дуже дивна штука.
У вашій музиці зараз змінився трохи стиль, ви раніше говорили, що не хочете впроваджувати електроніку, а зараз усе навпаки.
– Ніколи не говори ніколи. Дійсно було таке інтерв’ю. Це був, напевно, рік 2011, і мене тоді цікавили тільки акустичні інструменти. Але, мабуть, стало мені нудно грати тільки на укулелі, на гітарі, і так мене понесло у світ поливоксів. Але я, напевно, не той музикант, який буде використовувати одні й ті ж схеми постійно. Мені подобається використовувати дуже дивний інструментарій. Також апарат у мене своєрідний. Тобто, якщо вдаватися в подробиці, то в мене два треки. Я включаю підкладки, які записані під кожен трек, перший і другий. Відповідно, у тебе є гармонія й біт. Апарат обмежує, і ти не можеш, наприклад, більше однієї гармонії вставляти в пісню.
Як ви бачите себе в майбутньому, який розвиток?
– Не знаю. Не виключено, що я взагалі не буду займатися музикою. Усе може бути. Я намагаюся не замислюватися над цим.
фото: Оля Закревська
