Не так давно в Києві пройшов марш за декриміналізацію секс-робітниць через насильство та жорстокість клієнтів, неможливість звернутися по допомогу, експлуатацію людей у безвихідному становищі.
(З) – Там були різні позиції. Від того, щоби забороняти секс-роботу взагалі як явище, і закінчуючи тим, щоби не криміналізувати це заняття, але криміналізувати клієнта (так звана скандинавська модель). У мене ще не до кінця сформувалася позиція щодо криміналізації клієнта, але щодо відсутності покарання за секс-роботу я впевнений. Робітники не можуть, наприклад, якщо клієнт їх побив або пограбував, заявити в поліцію, бо їх затримають за проституцію. Це класична схема звинуваченя жертви, що от правильно, що її побили, вона, мабуть, не сподобалась клієнту. Але таке ставлення – це ганьба. Це як коли на марш Рівності нападають, а нам кажуть, що нащо ж ми проводили. Коли ми з Тимуром робили відеоексперимент і нас побили, ми звернулися до поліції. Коли мене допитували у якості потерпілого, мене намагалися вивести на те, що називається провокацією злочину. «Ви ж не могли не знати, що на вас нападуть». Я сказав, що думав, що ми живемо в європейській країні.
(Т) – «Ну ви ж бачили, що в Росії побили». Я йому кажу, що окей, хочете, я вам покажу відеоролик із Португалії, де не побили, що ви хочте мені цим сказати?
(З) – До речі, учора мені дзвонила наша адвокатка і сказала, що нашу справу закрили, уже вдруге. Це сталося в липні 2015, через півтора року справу закрили.
(Т) – При тому, що є відео, де чітко видно обличчя тих, хто нападав.
(З) – Сказали, що бракує доказів і злочинці не встановлені. Наша адвокатка збирається звертатися до Європейського суду прав людини. У нас немає нормального законодавства щодо злочинів на ґрунті ненависті, і рішення Європейського суду прав людини по цій справі може сприяти тому, щоб Україна прийняла таке законодавство. Це стосується не тільки ЛГБТ, а й інших ознак. Я не можу заспокоїтись і забути той випадок, коли на стадіоні сильно побили темношкірого вболівальника, і це було кваліфіковано як хуліганство. «Ну там на стадіоні всіх бьють». Директор стадіону сказав, що так давайте зробимо окремий сектор для темношкірих людей, щоби їх ніхто не бив.
(Т) – Наші опоненти часто кажуть, що де ваші судові справи, не йдете в суд – значить, вас ніхто не б’є. Так ми два активісти з юристом, з підтримкою медіа, купою знайомих у якихось міністерствах, коаліції правозахисних організацій, за справою слідкували міжнародні захисні організації, але справа не розкрита. ЇЇ просто тупо закрили.
(З) – До речі, нещодавно хлопці в Кривому Розі повторювали цей експеримент, і там усе пройшло спокійно.
(Т) – Ми ще тоді казали, що це не агресія з боку суспільства загалом, ми ж гуляли дві години й нас ніхто не чіпав. Проблема була в тому, що ми зустріли нациків. Це просто маленька частина суспільства, мені здається, що вона навіть менша, ніж ЛГБТ, яка силою намагається щось показати й говорити від імені всіх.
(З) – Вони нас питали, чи ми патріоти, і сказали, що Україна не Америка, щось таке. Я взагалі дуже люблю фразу, яку колись сказав мер Івано -Франківська: «Гей не може бути патріотом». Ця фраза стала вже таким мемом. Гей може бути ким завгодно, сексуальна орієнтація не робить патріотом чи не патріотом, розумним чи дурним.
(Т) – В Україні ЛГБТ-спільнота не є об’єднаною, й об’єднати її дуже складно. Відповідно, в очах політиків наша спільнота не є чимось цілим, якимось суб’єктом, і наші права можна повністю ігнорувати, бо вони ніяк не впливають на вибори.
Якщо сьогодні в нас така тонка тема, неможливо не згадати про кохання. У кожного своє розуміння, яке часто складно оформити в слова. Проте Зорян і Тимур не побоялись спробувати.
(З) – Любов – це як мораль і справедливість, щось абстрактне.
(Т) – Так. Це пробачити людям те, що вони не ідеальні. Стосунки – це перевірка того, можеш ти вибачити людину, чи ні. Можеш ти чимось поступитись, чи не можеш. Навіть якщо ти не робиш цього в житті з більшістю інших людей.
(З) – Я останнім часом думаю про своє життя у великому місті. Я насправді класичний інтроверт, мені дуже часто треба бути самому. І коли я з Тимуром, це теж саме, що я сам. Тимур це моє. Я одне ціле, і ми одне ціле. Ми не зливаємось, але ми не є чужерідними одне одному. Вода – це водень і кисень, але це вода. Це така єдність, якась третя субстанція. Є я, є Тимур, а є ми.
Наостанок чоловіки радять усім, кому потрібна порада, бути собою. Як би, можливо, банально це не звучало, але часом це дуже складна задача.
(З) – Якщо ти вважаєш, що так буде правильно, то так і треба робити. Не думати, не мучитись тим, як це буде сприйнято іншими людьми.
(Т) – Я би порадив підліткам не замикатись у собі чи у своїй звичній тусовці, бо в Україні зараз дуже багато можливостей: стажування, міжнародні організації, які працюють із підлітками, які дозволяють тобі відкривати світ, інші культури. Мені здається, зараз дуже активно ведеться політика, що таке правильний патріот, українець. Я би рекомендував створювати власні уявлення, бо ти сам собі визначаєш, чи є патріотом, чи українцем, а ніхто не може сказати тобі, що це таке й що він у це вкладає. І не йти за більшістю. Бо йдучи за більшістю ти ніколи не будеш собою, не реалізуєшся, а просто проживеш життя, як усі.
(З) – І взагалі не заморочуватись.
(Т) – Так. От мені казали: вивчишся, одружишся, заведеш дітей, будеш сидіти на кухні робити котлетки. Але по факту, я дивлюсь на своїх друзів такого типу, і вони не завжди щасливі. Тому що все одно в кожної людини є якісь речі, які вона хоче реалізувати, але не робить цього, бо вона все життя витратила на те, щоби виконати якісь уявлення батьків про життя, яке ти маєш прожити. От вони уявляли, що ти вийдеш заміж у 22 роки, народиш уже у 23, – ти це зробила, проте це не завжди твоє рішення. Але бути собою звучить краще. Коротко і ясно.
Авторка: Ангеліна Сардарян
