Заціни, ми вже 58 273 консультацій провели

Потрібно не просто прийняти, а й полюбити свій діагноз

Оновлено

Я студентка Дагестанського університету, вчуся на юриста. Крім навчання я працюю й займаюся волонтерством у проєкті по створенню препарату від ВІЛ без побічних ефектів. Як я потрапила в таку незвичайну сферу? Та просто з першого року життя я живу з вірусом імунодефіциту, і протягом 16 років ні я, ні мої батьки не знали про це!

Як так вийшло? Коли мені був 1 рік, у лікарні мені робили переливання крові, так я й заразилася. Хвороба дала про себе знати через 16 років. Я потрапила в лікарню, тому що в мене була всього одна імунна клітина (в той час як у звичайної людини 800-1000) і дуже високе вірусне навантаження. Лікування тривало два місяці.

Звичайно, я не зраділа, дізнавшись про свій статус. Це було занадто несподівано. Але потім я зрозуміла, що ВІЛ відкрив для мене нові можливості. Якби не моя хвороба, я б не займалася тим, чим я зараз займаюся, так що в загальному я задоволена своїм життям. Але так було не завжди. Я відчувала порожнечу всередині, вважала себе бездарною, поки не почала озиратися по сторонах і не помітила масу можливостей.

Говорячи про проблеми, з якими стикаються ВІЛ-позитивні люди в Дагестані, – це, звичайно, ставлення лікарів. За ті недовгі роки, що я знаю про свій статус, я вже встигла наплакатися в лікарняних кабінетах. Медичні співробітники абсолютно не толерантні. Відразу думають, що я молода й заразилася статевим шляхом, а значить не заслуговую поваги. Іноді мене це так зачіпає, що я не можу дати відсіч і просто мовчу. Коли я тільки дізналася про свій статус, лікарі в обличчя сказали мені: «Ти вмираєш». Було дуже складно протистояти їм і не втрачати бажання жити. Але я поправилася! І це справжнє диво, жоден орган не постраждав!

Я рідко говорю людям про свій статус. Я вважаю, що говорити про свій статус потрібно, але людям, з якими ти вже зблизився. Також важливо підібрати правильне формулювання. Ось я, наприклад, намагаюся не говорити термін «ВІЛ», ці три літери наводять на людей страх. Віддаю перевагу ««імунодефіцит».

Я правда не думаю, що ВІЛ – це привід впадати у відчай. Іноді це не просто, але потрібно не просто прийняти, а й полюбити свій діагноз.

Вам може сподобатися

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.