Заціни, ми вже 12 000 консультацій провели

Інтерв’ю з Інгою Шляєвою

Обновлено

Цього разу TEENERGIZER! зустрівся з кантрі менеджером Janssen, Головою представництва компанії Johnson & Johnson в Україні Інгою Шляєвою , яка розповіла про те, як кинула все заради своєї мрії й поїхала за три тисячі кілометрів, як співала біля багаття з гітарою, як змінювалося її сприйняття

Вік сімнадцяти років був переломним у житті Інги. Час, коли змінилося все і відразу. Це була та остання межа від простих надій і бажань до їх реалізації.

– У 17 років я пам’ятаю себе щасливою людиною, тому що переді мною відкривався цілий світ. А це було 1983 року, коли я закінчила школу й дуже хотіла стати лікарем для того, щоби лікувати людей і допомагати їм. Загалом, це була дуже сильна для мене мета. І я доклала багато зусиль для цього, щоби дійсно ця мрія реалізувалася. Я вступала до медінвесту в місті Харкові й не надійшла, тому почала свою трудову діяльність санітаркою.

Вирішивши, що всього в житті потрібно досягати самої, Інга в 18 років поїхала вчитися в медінститут у столицю західного Сибіру, місто Омськ. Так вона зрозуміла, що самостійне життя для неї вже почалося.

– Це було цілих три тисячі кілометрів від дому й сім’я моя, звичайно, була в повному жаху від такого рішення. Дуже давно мої родичі жили в Сибіру, розповідали, що там живуть справжні, хороші люди, що там можна всього досягти самому… Такий юнацький романтизм! І я пішла, напевно, найскладнішим шляхом, ніхто не очікував від мене такого рішення, навіть я. Я сіла в поїзд і три доби їхала, приїхала, здала документи і вступила на лікувальний факультет.

Самостійність в Інге прокинулася в 17 років, з’явилося відчуття, що вона вже доросла й повинна сама нести відповідальність за своє життя. І навіть якщо будуть поспішні рішення або помилки – це будуть її рішення і її помилки.

Інга завжди мріяла бути лікарем, допомагати людям. І це незважаючи на те, що батьки її були аж ніяк не медичних спеціальностей, а технічних, а Інга закінчила школу, яка спеціалізувалася на математиці. Шляхом найменшого опору для неї був би вступ до технічного вишу. Але Інга пішла за мрією.

– До змін і складнощів потрібно ставитися, як до нових можливостей. Це не криза, це нова реальність, нова перспектива. Усі наші обмеження тільки всередині нас самих, нашого сприйняття світу. А світ може бути зовсім іншим. Ви всередині світу, а не поза ним, ви частина цього світу. А світ дійсно прекрасний. І прекрасна країна, у якій ми живемо, і прекрасні люди, яких ми зустрічаємо. Й об’єднавшись, ми звичайно можемо змінювати світ на краще. Усе це в наших силах.
Перша робота санітаркою оперблоку онкодиспансеру

Вступивши в інститут, Інга влаштувалася на роботу в лікарню й не гаючи часу почала набиратися досвіду.

– Я була санітаркою, мила квадратні кілометри лікарняних палат, коридорів, сходів, у мене не було ніякої спеціальності, тільки бажання працювати в лікарні. Я вступила до медінвесту, робота в лікарні була для мене найважливішою. Тому що я була вже в лікувальному закладі і трохи починала розуміти, як влаштований весь процес. Працюючи медсестрою, я асистувала на операціях хірургам. Усе це було для того, щоби краще зрозуміти структуру медичної допомоги і вносити в неї свій внесок. Те, що я працювала санітаркою, ніяк не обмежувало мене внутрішньо, абсолютно. Навпаки, мені здавалося, що ті 80 рублів, які я отримую на місяць – це мої гроші, які я сама заробила і які дозволять мені якось жити й не просити ні в кого матеріальної допомоги і вчитися далі.

За «залізною завісою»

 

З дитинства Інга мріяла побачити світ. Подивитися, як же живуть люди за «залізною завісою», чим вони відрізняються. І з подивом пізніше відкрила для себе, що практично нічим.

– Перше місто, яке я побачила, був Париж. Я була щаслива, безмірно (сміється). Так кажуть, що «побачити Париж – і померти», але вмирати абсолютно не хотілося, хотілося знову повернутися, тому що ноги були стерті просто до крові від цих прогулянок із ранку до пізньої ночі. За кілька днів, які ми були в Парижі, мені здається, що я побачила все, що взагалі могла побачити. Я відвідала музеї, Версаль, Лувр. Звичайно це було приголомшливо. Безумовно, чим більше я бачила світ, тим більше розуміла, що люди скрізь, у принципі, схожі. Стикаються з такими ж труднощами, як і ми, складністю вибору.

Завжди є складність вибору, тому що кожен день – це нове перехрестя, по якому ти повинен йти – направо, наліво, або вперед. Звичайно, потрібно вибирати «вперед». Уперед – найбільший опір, але іншого вибору немає, тільки вперед.

– Всі люди, до яких я зверталася за порадою, за допомогою, як пройти, як знайти, де метро, де вхід, де вихід, завжди всі люди відгукувалися, допомагали. Ні в якій країні світу я не бачила такого, щоб, коли когось просиш про якусь допомогу, навіть елементарну, щоби вам не допомогли. Світ дуже добрий, і в Україні дуже багато добрих людей, просто людям треба посміхатися, бути відкритим. Не думати, що є якісь упередження. Усі упередження є тільки в наших головах. Бути відкритим, не боятися робити кроки назустріч. І люди вам зроблять такі ж кроки назустріч. Однозначно!

Що призвело до того, що є зараз…

 

Тут ми вирішили запитати Інгу, що ж все-таки могло вплинути на неї як на особистість, що могло призвести до того, що є зараз.

– Це дуже складне питання. Безумовно, на нас впливає оточення, ті люди, з якими ви поруч. Ті люди, які складають коло вашого спілкування, ті люди, яких ми любимо, які люблять нас, з ким ми пов’язуємо своє життя, кого вибираємо. Тому, що й кого ми вибираємо, нас вибирають. Дуже багато залежить від того, хто з вами поруч. Я б радила вибору друзів і вибору людей ставитися серйозно, цей вибір у певному сенсі визначає наше життя. Звичайно, книги, які ми читаємо, фільми, які ми дивимося. Дуже багато залежить від нас самих. Я завжди розуміла, що все, що я зробила – це і є моя особиста відповідальність. Ніхто не винен, крім мене. Взагалі немає ніяких обставин, є тільки моє рішення. І звичайно, як кожна людина, я приймала багато рішень, які потім були, можливо, помилковими, але це були мої помилки. Я намагалася ніколи не думати, що хтось винен. Я весь час намагалася зрозуміти, що я зробила не так, де я помилилася, де я прийняла не те рішення, а можна було вчинити по-іншому. Ось, тому все завжди залежало тільки від мене і я не можу сказати, що хтось один дуже сильно змінив моє життя. Ну, це комплексно могло бути, але одну людину я не можу так пригадати або виділити, що ось ця людина мені сказала: «Іди направо», я пішла, а там – квітучі сади. Завжди якось… я не знаю, мені здається, що це просто треба зрозуміти і прийняти самостійні рішення в житті.

Мир і доля людини в руках людини. У його вчинках, у його думках, у його намірах, у його планах.
Час змін

 

Спочатку Інга працювала лікарем, викладала студентам. Це був чудовий період, коли відкривши щось для себе, вона могла ділитися цим з іншими. Але пора було йти далі.

– У 1997 році одна фармацевтична компанія запропонувала мені роботу, і я зробила цей крок. Перейшла з охорони здоров’я у фармацевтичну компанію. Тут було дуже багато викликів, тому що це була абсолютно нова професія, у якій треба було відбутися. Це було початком зовсім іншого шляху. Я працювала медичним представником, потім регіональним менеджером, потім комерційним директором, потім і зараз Кантрі менеджером Janssen, Головою представництва компанії Johnson & Johnson в Україні.

Інга розповідає, що сам рух був мотивацією, надихав її.

– Я розуміла, що в якій би професії я не була, я повинна в ній відбутися. Я закінчила MBA бізнес-школу в Києві. Це був повний курс МВА, три рази на тиждень, вечірня форма навчання. Вівторок, четвер, субота, 26 місяців поспіль. На той момент я працювала комерційним директором однієї з найбільших корпорацій і в мене була зовсім маленька дитина. Ось це було справжнє життя. Справжнє життя – це коли у вас багато завдань, і вам потрібно дуже багато встигнути в певний короткий проміжок часу. MBA Бізнес-школа вчить адміністрування, маркетингу, менеджменту… розуміння тенденцій розвитку світового бізнес-середовища, її впливу на діяльність компаній та формування підходів до визначення ефективних шляхів досягнення конкурентних переваг у бізнесі – це як найвища освіта. Мені пощастило стажуватися Tepper School of Business-однієї з найбільш рейтингових бізнес-шкіл США при Університеті Карнегі Меллон (Пітсбург, штат Пенсільванія). І це був величезний досвід спілкування з абсолютно різними, дуже цікавими людьми.

– Люди, з якими я вчилася, були з абсолютно різних сфер бізнесу. Міжнародний інститут менеджменту – з моєї точки зору, найкраща Бізнес-школа в Україні. Я однозначно розширила мій горизонт. Горизонт у нескінченність… вчитися треба завжди, поки ви живі, завжди. Треба відповідати тому часу, у якому ви живете. У цьому часі ви повинні чітко розуміти, які завдання, які виклики і які найкращі рішення ви можете зробити. Якби мені в житті випало таке щастя повчитися ще десь, я б із задоволенням вступила в dBA бізнес-школу. Це неймовірно цікаво.

Сама глобальна мета

 

Інга розповідає, що на даний момент, коли дитячі та юнацькі бажання вже втілені в реальність, у неї з’явилася нова, сама глобальна мета.

– У мене є син, якому 11 з половиною років, і він тільки починає своє життя. Мені б дуже хотілося, щоби він виріс справжньою людиною – доброю, чуйною, відкритою, комунікабельною, розумною. Виховання дітей – найскладніше завдання в житті. Ми думаємо, що ми дітей виховуємо, але насправді діти виховують нас. Моя сама глобальна задача – щоби мій син, Міша, знайшов свою дорогу в житті, щоби я, якщо зможу, змогла йому в цьому допомогти. Але він повинен сам цього хотіти і зрозуміти, що для нього важливо. А мені потрібно працювати над собою, щоби я змогла його відпустити від себе в його самостійне життя.

Зараз Інга дуже полюбила ходити в кіно, це допомагає їй зблизитися із сином і почати краще його розуміти.

У кіно я ходжу завжди із сином, а дивитися фільм на великому екрані, звичайно, набагато цікавіше ніж у комп’ютері, або в айпеді, або в телевізорі. Звичайно, мені хочеться розуміти світ Міші, і я завжди намагаюся ходити на ті фільми, які насамперед цікаві йому. Я повинна розуміти, що для нього важливо, тому що я не можу нав’язувати йому те, що важливо для мене.

Найскладніше у вихованні дитини – направляти, але не вселяти. Тому Інга намагається прислухатися до сина.

Гармонія

 

Крім медицини Інга захоплювалася безліччю інших речей, які, на перший погляд, навіть «не в’яжуться» з образом «суворої очільниці успішної корпорації».

– У кожному періоді життя в мене були абсолютно різні інтереси. Колись мені захотілося, щоб у мене була дача, був город. І я дуже хотіла там вирощувати і квіти, і помідори, і картоплю. Працювати на землі, щось ростити, полоти, поливати, отримувати якийсь навіть мікроскопічний урожай. Я змогла посадити картоплю, виростити і викопати її. Я була горда своїм урожаєм. Тому що коли я займалася роботою на землі, я відчувала, що цей час для мене подумати, поміркувати, це був дуже позитивний час. Це фізична праця, це можливість творення. Й ось кілька років тому в мене з’явилася дача, де я з величезним задоволенням займаюся цим скромним сільським господарством. Відчуваю себе агрономом, любителем. З одного боку, така радість – є свої помідори, які ти сам виростив. Але з іншого боку, я думаю, що праця на землі робить кожного з нас добрішим, і якось більше допомагає перебувати в ритмі життя, тому що останнім часом усе прискорюється і змінюється. Усе, що раніше тягнулося роками, може статися тепер за один день.

Потім у мене був такий період, коли я захоплювалася малюванням, я намалювала десяток картин

Це теж було для мене таким відкриттям, наскільки це цікаво й наскільки малювання може бути сильним захопленням. Акрілом. До олії я ще не дісталася (сміється). Загалом я намалювала близько десяти картин, ці картини моя мама розвісила в себе на дачі. Для мене важливо, що мої «полотна» тепер у моєї мами. Щоб удосконалюватися далі в малюванні, звичайно, мені необхідно брати уроки. Я нічого не розумію і все роблю як би по наїтію, але був такий період, коли дуже хотілося малювати. І я буквально безсонними ночами бралася за пензлик, полотно й щось малювала. Чомусь темою завжди була природа, мені подобалося малювати квіти, дерева. Так, природа. Не міста, не люди, а дерева, квіти, весна – гармонія. Зараз? Навіть не знаю. Треба щось придумати нове, прийде само собою. Зараз нічого нового порівняно з тим, що було. Дуже швидкий ритм життя, дуже багато змін, до яких треба адаптуватися. І тільки вперед.

– Яку б книгу чи фільм ви могли б порадити нашим читачам і читачкам?

– Мені подобається Булгаков, Хемінгуей, Моем, Достоєвський… Це класики світової літератури. І звичайно, я вважаю, що кожна людина обов’язково «повинна» знати світову літературу, яка взагалі надбання всього людства. Й у творах таких великих авторів виділити тільки одну книгу неможливо. Там ви знайдете колосальні думки і зрозумієте, що все, що відбувається з вами, уже з кимось відбувалося. І що саме, здавалося б, надзвичайне горе вже відбувалося з людьми. Багатьма-багатьма-багатьма. І, можливо, є якісь рецепти, є якісь думки, які вам допоможуть впоратися з тим, з чим ви не можете впоратися самостійно. Тому що не завжди те, що відбувається всередині однієї людини, можна розповісти іншій людині. Це іноді бувають дуже особисті переживання. Але знайти відповідь у книгах однозначно можна. Тому що світова література – велика! Відповіді є на всі питання. Але знову-таки, це певний час, це певне завдання, звичайно набагато простіше подивитися фільм, або щось там у фейсбуці, або ще щось. Поверхово якось шукати відповідь. А всі відповіді треба шукати набагато глибше. Покоління молодих людей, мені здається, не надає належного значення світовій літературній спадщині, у ній є дуже багато, це цілий літературний світ, який духовно збагатить вас, і мене, і всіх людей.

Правда, зараз в Інги професійної літератури – непочатий край.

– Дуже багато змін, які відбуваються на рівні законодавства в нашій країні, – пояснює Інга. – Потрібно стежити за сучасними тенденціями у світі, змінами в галузі фармакології, інноваційними методами лікування.

Інга ділиться, що деяка музика з юності залишилася з нею, і чим далі, тим прекрасніше вона звучала. Що певна музика знаходить відгук у самій людині, а це і є справжнє мистецтво.

– Звичайно, у юності, мені дуже подобалася творчість групи ABBA, особливо, коли я почала розуміти тексти, про що вони співають. Це прекрасна музика, прекрасні слова, чудові мелодії. Ще дуже подобається Океан Ельзи. Люблю в машині слухати.

Я весь час задаюся питанням, звідки ж люди знаходять такі слова. Ось як вони приходять їм у голову і вони можуть ними поділитися. Це, звичайно, талант.
«З висоти Вашого досвіду»

 

– Яку пораду ви могли б дати молодому поколінню, так би мовити, «з висоти Вашого досвіду»?

– Знаєте, висоти свого досвіду я не відчуваю… Тому що вважаю себе дуже молодою, тому що в мене все одно все ще попереду (сміється).

Усе життя можна й потрібно вчитися, не боятися труднощів, завжди вірити в себе. Завжди бути позитивним і ніколи не думати, що весь світ змовився проти тебе. Такого в принципі не буває. Весь світ створений тільки для тебе! Для кожної людини, для кожного з нас! Не боятися жити. Не боятися того, що буде завтра. Нікого не звинувачувати в тому, що вийшло або не вийшло. Завжди намагатися бути відкритими світу. Завжди вірити, що світ прекрасний, і таке щастя жити.

Життя – це завжди подарунок, тому що всі люди, ось всі-всі-всі, хто народився, проходять через свій життєвий шлях, так? І в кожного він абсолютно індивідуальний. Але кожна людина вибирає свій шлях. Вибір завжди за вами, за мною, за всіма. І той вибір, який ви робите, визначить ваше життя. І головне – робити цей вибір. Не чекати, що хтось колись… Ось ви зустрінете якусь людину, і він вам підкаже: йди ось туди. Ви повинні самі для себе стати такою людиною й керувати своєю долею. За вас навряд чи хтось знає, що вам робити – ви самі все знаєте.

У будь-якому періоді життя завжди є прекрасні моменти. Те, що ми говоримо, що спочатку людина підліток, потім він дорослий, потім ще доросліше, – то віку насправді немає. Усе, як ти відчуваєш, як ти хочеш жити, усі мрії і плани, так із вами й буде, і з нами з усіма так буде. Треба працювати над собою. Але над собою, знаєте, працювати завжди дуже важко, як із болота тягнути бегемота. У цьому сенс. Щоранку вставати і йти. Вставати і йти. І новий день завжди запропонує щось нове, якесь нове рішення або ще щось. Звичайно, треба обов’язково працювати. Обов’язково працювати. І будь-яка робота заслуговує величезної поваги. У жодному разі не потрібно розраховувати на те, що хтось вас буде утримувати. Ну ось, особливо, коли читаєш «Як вийти заміж за мільйонера?» або ще щось, якийсь дідусь там залишить спадок, ну це маячня, так-так, дядько з Америки. Але з неба нічого не впаде. Треба працювати. Не боятися ніякої роботи. Будь-яка робота заслуговує величезної поваги. Будь-яка робота дасть нову роботу. Так що, у принципі, усе дуже добре.

І звичайно, особливо для підлітків, які живуть із ВІЛ, я б щиро бажала не зациклюватися на цьому. Звичайно, треба піклуватися про своє здоров’я. Треба обов’язково приймати лікування, якщо це необхідно. Але потрібно думати також про те, що дуже багато людей, страждають, на жаль, іншими захворюваннями. Треба просто навчитися з цим жити. Прийняти все, як є, і жити абсолютно нормальним життям. Планувати, любити, щоби далі обов’язково були діти, щоби життя тривало. У жодному разі не ставати в позу, що я особливий і мені не пощастило. Тому що комусь не пощастило ще більше, а комусь ще більше. Усе в порівнянні. Думайте про те, що треба будувати своє життя, треба заробляти на хліб, треба вибирати собі друзів і бути відкритим. Вміти дружити, тому що дружити – це ж віддавати, ділитися. Ділитися тим, що у вас є матеріальне й ділитися тим, що у вас є духовне. Для того, щоб у вас було щось духовне, потрібно бути справжнім. Це завжди для всіх завдання.

Не за горами той день, коли людство переможе ВІЛ, розвиток інновацій і нові молекули в найближчі роки залишать цей діагноз у минулому. Я абсолютно впевнена в цьому й немає ніяких сумнівів, що так буде!

Ми дуже стараємося, щоби люди жили повноцінним життям, раділи кожному дню й дивилися з оптимізмом на все, що нам життя пропонує. Щастя жити і вірити! Завжди поруч із Вами, Ваша Інга.

Вам может понравиться

Leave a Reply

Your email address will not be published.