Заціни, ми вже 12 000 консультацій провели

«Танці розкривають людину і формують у нього новий світогляд»

Обновлено

Керівники танцювальної студії «Бачата Бланка» Рауль і Марія про 12-разове чемпіонство в танцювальних конкурсах, роботу танцюристів і популяризацію латиноамериканських танців в Україні.


Американський танцівник Жак Д’амбуаз говорив, що танець – це пульс, биття серця, дихання й ритм життя. Ці слова доводить на танцполі запальна пара Рауля й Марії. Все завдяки любові до танців, яка поєднала їх у чудову сімейну пару й талановитий танцювальний тандем. На даний момент школа «Бачата Бланка» – одна з найбільших танцювальних студій, яка організовує фестивалі всеукраїнського масштабу. Особливо приємно було поговорити з її творцями напередодні дня народження школи, якій у новому році буде 7 років.

 

Як ти прийшов до латиноамериканських танців, які були враження від першого заняття?


Коли я був в Іспанії, я не ставив для себе якихось цілей із приводу танців, хотілося подивитися світ. Тоді мені довелося шукати спосіб інтегруватися в суспільство. У мене був друг, який займався танцями, і мені імпонувала ідея піти в танцювальну групу й обзавестися там друзями. Стати своїм серед іспанців досить складно, але завдяки танцям це вийшло.

Пам’ятаю, як складно було подолати мовний бар’єр: перші півроку я приходив до школи з невеликим запізненням, щоби ні з ким не розмовляти. Але місцеві хлопці цікавилися моїми справами й намагалися зі мною спілкуватися.

Там я дійсно став серйозною й дорослою людиною. Коли в мене запитують про службу в армії, я жартуючи кажу про 3 роки в Іспанії.

 

Чим відрізняється навчання танцям в Україні та за кордоном? Чому тебе навчив досвід життя в країнах Європи й на Кубі?


Рівень викладання в деяких європейських країнах набагато вищий, ніж у нас. У них це почало розвиватися років на 30 раніше. Проблема не тільки в тренерах, а й у менталітетах. Раніше наші люди не особливо йшли танцювати, особливо хлопці. Тим більше в провінційному Запоріжжі. В Іспанії з цим проблем немає. Ще в Європі зовсім інший рівень проведення фестивалів, які збирають 25-30 тренерів і 1500-Ву публіку.
Досвід життя в країнах Європи й на Кубі в першу чергу навчив цінувати те, що є. Часом у складні часи залишалася тільки віра, що все буде добре. Тепер якщо я беруся за щось, я йду до останнього. Мене навіть один друг прозвав «акула».

 

Віра в те, що не потрібно здаватися, повинна бути в серці й допомагати нам щодня .

 

З якими труднощами ти зіткнувся, коли відкривав свою школу? Як підтримував свій рівень після Іспанії?


У 2010 році, проживши три роки в Іспанії, я повернувся додому й не планував розвивати танцювальну культуру. Але мені було цікаво дізнатися про якість навчання в Запоріжжі. Після місяця занять я зрозумів, що потрібно розвиватися самостійно, і виникла ідея створити школу.

Зібравши достатньо ресурсів у 2012 році, я цілеспрямовано поїхав на Кубу, щоби підвищити свій рівень і зануритися в кубинську культуру. На щастя, я там жив не в готелі або орендованій квартирі, а в кубинській родині, з якою дуже подружився.

15 січня 2011 року я відкрив першу школу, у яку три місяці ходило тільки 6 осіб. Заробіток був не більше 300 гривень з урахуванням оренд та інших витрат. Сім’я підтримувала, але ніхто не думав, що це стане справою мого життя.

Коли я вже пару років вів школу, тітка запитала мене про роботу. Я відповів, що веду танці. Вона тоді сказала, що це хобі, а працювати я коли буду?

 

Розкажи про Ваш сімейний тандем Рауль і Марія. Яку роль у ньому відіграє кожен із вас?


Без Маші ця школа не була б такою, яка вона зараз. Складно знайти людину, яка підлаштовувався б під наш постійно мінливий графік. Іноді ми всі 24 години проводимо разом. Нас це ніяк не напружує й ще більше об’єднує.

Ми не просто викладачі, ми і є школа. Ми займаємося маркетингом, сайтом, розкруткою. Івенти теж вимагають постійної участі в організації та вирішення виникаючих проблем. А хотілося б просто викладати й мати пару вихідних на тиждень.

 

Як з’явилася назва школи й чому в тебе саме таке сценічне ім’я?

 

Моє справжнє ім’я Руслан іспанцям було складно виговорити, і якби я не придумав альтернативу, мене могли б називати Педро, Пако, Хосе, Гомес. А так як я любив футбол, то я жартома говорив: «Рауль Гонсалес, Реал Мадрид».

У всіх шкіл раніше назва починалася з приставки «Salsa». Я хотів чогось оригінального. Першу частину назви – «Bachata» – моя школа отримала тому, що спочатку я займався тільки бачатою. А «Blanca» тому, що в перекладі «blanco» означає «білий», для мене цей колір символізував духовність. Це те, що несе людям світло, робить їх щасливішими й радіснішими.

 

Я знаю, що ви з Машею 12-ти кратні чемпіони України. Завдяки чому ви досягли таких результатів?


Коли я почав танцювати з Машею, вона вже була сформованою танцівницею. Ми активно обмінювалися досвідом, але фішка нашої пари балу в енергійності. Ми ніколи не думали про те, щоби показати багато елементів у танці, завдання було в тому, щоби передати емоції. З таким підходом ми готувалися до конкурсів. Думаю, за рахунок нашої першої закоханості ми втілювали в танці пристрасть. У підсумку ми перемогли на всіх конкурсах, у яких брали участь.


Скільки часу ви приділяли танцям і як часто тренувалися? Як справлялися зі стресом перед виступами на конкурсах?


До першого конкурсу ми готувалися всього три години, тому що жили в різних містах. Потім, коли я переїхав до Києва, підготовка стала набагато серйознішою. Зазвичай ми починаємо готуватися до конкурсу за місяць за певною максимальною зручною для нас програмою.

 

Ти повинен розуміти й усвідомлювати свої почуття, але мандраж перед змаганнями неможливо перемогти.

 

Якщо ти вийшов і не переживаєш, значить, тобі або не цікаво, або ти не готовий до сцени. Єдине, що емоція, яку ти переживаєш, повинна надавати тобі сили зсередини, не потрібно показувати її на публіці у своєму первісному вигляді.

 

Ви вже більше 8 років займаєтеся танцями. Які на цьому етапі асоціації із сальсою, бачатою й реггетоном?

 

Рауль: Сальса – це дуже глибокий танець, який вимагає систематичного й обширного підходу. Як на мене, краще станцювати сальсу два рази за вечір, а не 50, але зробити це на повну котушку. Бачата більш пристрасний танець. Особливо це відчувається, коли танцюєш постійно в одній парі, і він стає в якійсь мірі інтимним. Реггетон теж вимагає систематичного підходу, але з точки зору емоцій це марафонський біг, складна фізична робота. Це не вибух, а постріл. Агресивно-сексуальний.

Марія: Для мене реггетон-це танець, який розвивається, розвивався й буде розвиватися. Танцюрист повинен займатися не тільки вивченням рухів, а й розуміти африканське коріння цього танцю. Це не просто руху під музику.

Як ви популяризуєте латиноамериканські танці в Україні?

 

Є спеціальні всеукраїнські великі івенти. На минулому конкурсі в нас зібралося близько 600 осіб з усіх міст України.
Є реггетон-батли на конкурсній основі і з іменитими світовими журі. Вони дають майстер-класи, і люди бачать, як викладаються ці танці в усьому світі, а не тільки місцевих школах.
Наше завдання – організувати подібні івенти й надалі надати комфортну платформу для продовження занять після таких заходів.  

 

У чому унікальність вашої роботи?

 

Махати: Це цікаво, завжди є нові люди. Класно, коли ти можеш передати свій емоційний фон і настрій іншим. Приємно, коли люди поділяють твою любов до танців, вчаться, досягають результатів, і вони тобі вдячні за це.

Рауль:  Мені подобається, що ми можемо створювати атмосферу в залі й заряджати їй публіку. Коли ми бачиш результати учнів, розумієш, що твоя праця не пройшла даремно. Дуже круто, що вони танцюють не так само, як ми, а в них є свій стиль.

 

Як ви справляєтеся з невдачами? Які поради ви дали б тим, хто тільки починає танцювати?


Поразки – тимчасові труднощі, які потрібно вирішити. Особисто нас невдачі мотивують вкладатися ще більше в наступний проєкт. Якщо людина хоче танцювати, не потрібно зупинятися. Кожен може досягти результату, якщо зрозуміє, навіщо йому це потрібно.

 

Автор: Дмитро Кириловець

Вам может понравиться

Leave a Reply

Your email address will not be published.