«Якщо у вас ВІЛ / СНІД-це ще не кінець світу – – інтерв’ю Ндаби Мандели

Хто в дитинстві не мріяв про те, ким буде в майбутньому? Космонавт, актриса, пілот, вчена… Але бажання Ндаби Мандели можна назвати досить нетиповим.

– Я розповім невелику історію, щоби бути чесним із вами. Мої батьки сказали, що ми їдемо провідати дідуся. Він був у в’язниці. Так от, це був звичайний будинок, який був краще нашого. Там був басейн! Це було в 1990. У нього був кухар, хороша їжа. Того дня я сказав собі, що коли виросту, хочу потрапити до в’язниці. І це було моє перше таке бажання, тому що я не розумів, що мій дідусь – політичний в’язень, і що він був переміщений, щоби вони могли змусити його вести переговори. Так що я сказав, що хочу туди, тому що тоді в мене було б хороше життя в хорошому будинку. Але я не знав, що цей будинок – в’язниця. Крім цього, мабуть, спочатку я хотів бути футболістом, потім – боксером, тому що моєму дідусеві це подобалося, та й мені теж. Мені дуже подобався Майк Тайсон. А після я хотів змінити світ, як мій дідусь. Бути лідером, бути президентом. Я дійсно про це мріяв.

Змінити світ – завдання не з простих. І до нього можна підійти по-різному. Хтось використовує фізичну силу, хтось – психологічну. Але Ндаба вирішив діяти інакше.

– Я розумію, що мій дід жив у специфічний час, у них були свої складнощі. Система розділяла людей фізично, вони були рабами. Так що вони розірвали фізичні ланцюги і скинули партію. Вони створили свободу. Зараз уже наступний рівень. Це наша відповідальність. А моя – вільне покоління. Подивіться на цих людей, вони бідні. Як я можу зробити їх життя краще? Африканські люди дивляться на білих і кажуть, що хочуть бути такими ж. Ні! Ти не можеш бути білим, тому що ти не можеш поміняти колір своєї шкіри.

– У них дуже специфічна історія, але це не означає, що вони гірші за інших. Ми всі люди. Ми всі можемо досягати наших цілей, це не залежить від кольору шкіри. Тож наступний етап – це передати владу темношкірим людям. Вони можуть керувати своєю власною долею й розуміти, що вони таке ж, як і білі люди, а не нижче. Тож моя мета – це переконатися, що темношкірі люди контролюють свою долю й усвідомлюють свою силу.

Молодь – лідери майбутнього, а щоби бути лідерами завтра, потрібно починати сьогодні. Тому Ндаба намагається по-максимуму залучати молодих людей до своєї діяльності.

– Вся справа у світогляді. Якщо ти дорослий, воно як цегла – якщо на нього налити воду, вона просто стече. Але молоді люди як губка, яка цю воду вбирає. Так що я можу вчити з. Надихати, мотивувати. Але я не можу надихнути дорослих, тому що в них уже сформоване життя, Робота, діти. Вони не можуть помінятися. А молодь може, у будь-який момент. Сьогодні я можу бути космонавтом, завтра – водієм, завтра – боксером, потім – президентом! Але літня людина так не може.

– Потрібно розуміти, що всі ми люди, а люди роблять помилки. І жодна людина не краща за іншу. У кого-то ВІЛ, у кого-то рак, туберкульоз, астма… що робить одну людину краще іншого? Нічого. Ми всі з плоті, і вірус точно так же може проникнути в будь-який організм. Люди з ВІЛ / СНІДом ні в чому не винні. У їхніх батьків міг бути позитивний статус, так що вони народилися з ним. Як можна дискримінувати тих, у кого немає вибору? Це не правильно. Ми намагаємося подолати це, надихаючи людей.

Найважливіше – любити себе. Чути свій голос. Поважати себе. Не дозволяти нікому вказувати, як тобі жити. Саме в це вірить Ндаба Мандела.

– Потрібно розуміти, що в тебе теж можуть бути свої бажання, яких ти можеш досягти. Що ти є частиною суспільства й можеш його змінити. Ти можеш зробити все, що хочеш. Усі ми можемо щось змінити в цьому світі. Народитися таким, який ти є – це дар Бога, а не щось створене людьми. Ми всі діти Бога. Іншими словами, ми всі рівні. Ми можемо зробити цей світ кращим. Хтось може цього не розуміти, тому що він молодий і все ще намагається знайти себе. Ось чому важливо ходити в школу. Там навчають різних речей, і ти можеш зрозуміти, у чому хороший. Може, я музикант! Може, я фотограф! Може, я художник або співає! І потрібно розуміти, що потрібно любити себе, інакше ти не зможеш сам дарувати любов, щоби створювати лідерів завтрашнього дня.

Традиційна освіта намагається змусити людей думати однаково, але всі ми різні. І не потрібно йти второваною дорогою «університет-робота-сім’я», потрібно шукати свій власний шлях.

– Тому що в нас усіх є можливості. І деякі з нас можуть навчитися набагато більшому працюючи, ніж під час навчання в університеті. Тому що там ти вчиш книги, а не те, як речі даються. Наприклад, я хочу навчити тебе, як готувати яєчню. Візьми яйце. Удар об сковорідку. Але не надто сильно, інакше воно може розбитися. Удар м’яко, але щоби воно тріснуло. Скільки б я не описував, ти не зрозумієш, поки не зробиш сам. Так що практичні знання набагато важливіші теоретичних. Звичайно, університет теж важливий, тому що він вчить мислити. Як дістатися від пункту А до В. Але якщо в тебе є можливість піти на роботу – йди! Якщо в тебе є можливість заснувати бізнес – уперед! Звичайно, це складно.

Ндаба почав працювати у сфері ВІЛ/СНІДу після смерті своїх батьків, і, незважаючи на те, що відреагувати можна по-різному, він не бачив для себе іншого шляху, крім громадської роботи.

– Тому що мені дуже пощастило – мій дід Нельсон Мандела, і я виріс із ним.
Він вийшов із тюрми в 1990 році, в 1993 – му він забрав мене і відправив батьків до університету. Тому що в них не було освіти, вони не могли його собі дозволити. Тому що мої батьки були у в’язниці, і в них нікого не було. Тож їм доводилося працювати й робити все, що в їхніх силах. Щоби вижити, щоби їсти, щоби мати дах над головою. Коли дід вийшов з у «язниці, він зрозумів, що мій батько ніколи не мав освіти. Тому що для нього освіта була заборонена урядом. «Білим» урядом, який тиснув на темношкірих. Тож для нього освіта була найважливішою річчю. Він вийшов із в’язниці і відправив сина в університет. У сина діти – він забрав їх і залишився з ними. І він наглядав за ними, поки син отримував освіту, так що я виріс із дідом і був залучений у його життя. Президент, лідер – він весь час був на виду. Через кілька днів після смерті батька ми говорили про те, що скажемо світу. І мій дід був тим, хто сказав: «Ні, ми скажемо, що наш син, наш батько, наш брат помер від ВІЛ/СНІДу». Так що ось, як я вчився: мовчав і дивився. Я був дуже тихою дитиною. Усі принципи я перейняв від діда. Як губка! Мавпочка бачить – мавпочка робить (сміється). Я зрозумів, що несу відповідальність. Дід сказав мені: «Ти лідер, ти Мандела! Люди будуть дивитися на тебе, і тобі потрібно показувати приклад». Так що ось, чому я так відреагував. Тому що зі мною завжди був мій дід, щоби підтримати мене, щоби піклуватися. Не у всіх так.

– Десятирічний наглядає за п’ятирічним братом. П’ятнадцятирічна наглядає за дворічним. І в Південній Африці таких випадків не один або два, а сотні й тисячі. Я навчився, що я лідер, мені потрібно надихати людей, допомагати їм. Звичайно, я ходив в університет, вчив політику, міжнародні відносини, але найважливішим речам я навчився в старого.

Викорінювати жорстокість за допомогою жорстокості – руйнівне замкнене коло. Але навіть тоді, коли хочеться взяти реванш і мстити, потрібно розуміти, що це позиція слабкості.

– І він зрозумів, що так у нього була влада, а не в когось іншого. У них влада була раніше. Дуже важливо розуміти свою позицію. Тому що на одному етапі мій дід теж узяв у руки зброю. І в той час у нього не було влади. Він сказав: «Як може влада використовувати насильство проти людей, які проводять мирні демонстрації, які беззбройні?». Це не працює. Час взятися за зброю і йти проти ворога. Ми беззбройні – це не має значення, вони стріляють. Ми продовжуємо приходити зі світом – вони стріляють. Але це тому, що в них ніколи не було влади. І він вирішив стріляти у відповідь. Потім він зміг почати новий спосіб життя. Так що важливо розуміти свою позицію.

До Дня Нельсона Мандели Квеку і Ндаба створили мережу Mandela.is, за допомогою якої хотіли розвинути в суспільстві відповідальність і взаєморозуміння серед людей.

– І ось навіщо день Мандели. Щоб одні люди допомагали іншим. Результати були не дуже великими, брало участь близько трьох тисяч осіб. Звичайно, ми намагалися задіяти більше. Це краще, ніж нуль. Це краще, ніж сто. Але нам хотілося залучити мільйон, наприклад. І щоби люди ділилися тим, що зробили. Наприклад, якщо ти музикант – піди в школу й зіграй там, або покажи дітям, як грати на твоєму інструменті. Допоможи дитині зробити домашнє завдання. Нагодуй голодного. Є так багато хорошого, що можна зробити для інших. Це спосіб побудувати мости.

– Знищити ці бар’єри, тому що всі ми люди. Усе в наших силах, потрібно тільки працювати над собою, завжди шукати можливості. Так, бувають невдачі, падіння, але це тільки нові сходинки на шляху вгору.

Ви вважаєте, що завжди повинен бути лідер?

– Кожен, хто робить правильні речі – лідер. Як мати ти лідер, як батько. Таким безліччю шляхів. Це не просто тому, що ти президент чи міністр. Ми всі по-своєму лідери. Якщо ти робиш правильні речі – це знак лідера. Що б не відбувалося, потрібно слідувати за своїм серцем, своїми мріями. Бо тільки ми господарі своїх доль.

[/fusion_builder_column][/fusion_builder_row][/fusion_builder_container]