Ірина почала працювати у сфері протидії торгівлі людьми ще під час навчання в університеті, бо розуміла, що окремі вчинки можуть виправити ситуацію загалом. У якийсь момент вона зрозуміла, що старі методики не працюють: лекції слухають без інтересу, брошури майже не читають, а фільми не дивляться. Тому почали опрацьовуватися нові формати донесення інформації, одним із яких стали «Невидимі».
«Чому» Невидимі «– тому що це люди навколо нас. Вони ходять тими ж вулицями, їздять із нами в метро, але вони не говорять про те, що зіткнулися із ситуацією торгівлі людьми. Вони залишаються для нас абсолютно невидимими».
Таким чином 120 дерев’яних фігур з історіями постраждалих від сучасного рабства об' їздили 9 регіонів України, показуючи жителям різних міст, що проблема торгівлі людьми – це не щось, що залишилося в глибині століть, а те, що відбувається тут і зараз. Загалом понад вісім мільйонів людей дізналися про артінсталяцію за цей рік, причому багато хто розумів, що й самі зіткнулися зі схожою ситуацією. Ірина згадує, що саме реакція людей запам’яталася їй найбільше: «Вони хотіли поговорити, розповісти свої історії. Були ситуації, коли люди писали на чистих фігурах».
Можуть бути різні причини того, що люди не звертаються за допомогою. Хтось може вирішити, що сам злупив. Хтось, що не пощастило. Обдурили, з ким не буває. Або просто не захоче згадувати. До того ж, всюдисуще «це може статися з усіма, крім мене»: «Тому що я розумний, я класний, у мене дві вищі освіти, я знаю життя. Або я не дівчина, або мені 50… Це стереотипне мислення, яке дуже часто присутнє в нашому суспільстві, найчастіше спливає в оцінці власного ризику».
Серед підлітків до 18 років до груп ризику належать діти, які перебувають у виховних колоніях, учні профтехучилищ і діти вулиць. Більше половини представників цих груп отримували ризиковані пропозиції, і багато готові були погодитися. Зараз, мабуть, у всьому світі, а в Україні безумовно, серйозні проблеми з працевлаштуванням, тому не дивно, що люди погоджуються на «красиві» пропозиції.
Деякі постраждалі спочатку знають, що будуть працювати нелегально, але в них немає виходу.
«Коли в тебе двоє дітей, яких потрібно годувати, і тобі пропонують зарплату, якої буде достатньо, то ти готовий погодитися. Зараз настільки складна економічна ситуація, що люди готові погодитися працювати нелегально, без оформленого договору»
До того ж, з’явилися схеми впливу на внутрішньо переміщених осіб, яким обіцяють допомогти з отриманням статусу біженця й емігрувати, тільки для цього потрібно спочатку заплатити певну суму грошей. І це при тому, що в країні не оголошено воєнний стан, тож статус біженця, скажімо, у Європі чи США в принципі отримати неможливо. «Такі обставини роблять їх більш вразливими, так що потрібно бути обережними».
Саме тому так важливо інформувати про те, що таке торгівля людьми й чому це ближче, ніж може здаватися. «Мені здається, ідея нашої роботи в тому, щоби дати людям інформацію про те, що таке торгівля людьми й що це поруч, а головне – як убезпечити себе, коли їдеш за кордон із метою роботи/навчання/туризму, щоби ця поїздка дійсно залишила тільки приємні спогади».
Нещодавно стартувала нова інформаційна кампанія «Грані3», і якщо «Невидимі» більше волали до почуттів, то цього разу акцент поставлено саме на інформації. Елементарні правила безпеки в стилі не підписувати документи іншою мовою, зберегти скани документів, наприклад, на пошті, придумати з родичами кодове слово, яке буде позначати небезпеку… Словом, ті дрібниці, які вже дійсно рятували життя. Крім того, ніколи не буде зайвим проконсультуватися з фахівцем *.
Спільно з Міністерством освіти України зараз розробляється програма виховної роботи серед школярів, такі як «лайфскілс»: «Зараз вона впроваджується в школах із 7 по 11 клас. Там червоною ниткою йде тема торгівлі людьми, але це більше про виховання цілісної особистості. Як говорити ні, як приймати рішення, і як не боятися звернутися за допомогою, тому що іноді й на 102 зателефонувати буває нестерпно складно, навіть якщо ти просто перехожий».
І навіть якщо комусь може здатися, що з ними ще рано обговорювати такі речі, факти говорять протилежне. Влітку в Одесі стартував проєкт із протидії дитячому жебрацтву (а згідно зі статистикою МОМ, майже 30 % постраждалих дітей експлуатують саме в жебрацтві), у рамках якого також прозвучало прохання телефонувати на гарячу лінію, якщо виявили подібне в місті. І дзвінків було дуже багато – проблема є, хоч на неї воліють закривати очі.
За оціночними даними, з 1991 року від торгівлі людьми постраждало 160 тисяч українців. Зараз реєструється більше випадків, але це можна пов’язати з тим, що люди частіше звертаються за допомогою, тобто розуміють, що над ними скоєно насильство. Не в останню чергу завдяки інформаційним кампаніям.
«Фактично, питання більше в тому, щоби люди знали, що вони можуть цю допомогу отримати, і що вона безплатна. Звичайно, це не та ситуація, про яку хочеться згадувати, про яку хочеться часто розповідати. Тому дуже багато хто просто намагається забути».
Однак згадувати потрібно. Тільки в такому випадку буде можливо надати психологічну, юридичну допомогу, допомогти з працевлаштуванням.
При реінтеграції дуже важлива підтримка близьких, тому роботу проводять і із сім’єю: «Щоби пояснити, що це не» сам винен», або забрав останні гроші й поїхав прогуляв, а людина дійсно потрапила в дуже складну ситуацію». Головне, щоби людина почала знову бачити перспективи, можливості, і перестала звинувачувати себе. Саме це мета, якої необхідно, але дуже складно досягти.
«Тут ще момент психологічної готовності нашого суспільства, тому що багатьом набагато простіше вішати ярлики і звинувачувати людину, ніж зрозуміти».
