Не Гангою єдиною

Не Гангою єдиною

Чому варто стрімголов летіти в Індію? Що чекати і  на що навіть не сподіватися? Вісім мандрівників поділилися власним досвідом.

Чому саме в Індії шукають пригод або душевного спокою? Це не лише країна, де по вулицях блукають священні корови, а в річках плаває більше нечистот, ніж риб. Де просять зробити з тобою селфі чи пропонують товар втричі дорожче. Індія — сукупність галасу і катарсису. І сьогодні ми розповімо вам про те, що не прочитаєш у путівниках.

Дмитро Іванов

Чим Індія зваблює і як не відпускає від себе? Що, як і чому коротко про віпасану від Діми.

Моя подорож була якраз після завершення університету. Я зрозумів, що не бажаю розвиватись у межах звичайної системи “дитсадок-школа-університет-робота”. Я вперше почув про віпасану ще до Індії, тому не міг не скористатися можливістю спробувати її на собі. Для цієї медитації я відправився до Гімалаї на 10 днів.  Розклад був дуже строгий, бо начебто сам Будда його дотримувався. Щодня я прокидався о 4 ранку, медитував, а ввечері лягав у мокру холодну постіль. Увесь час падав дощ. Не можна було ні з ким розмовляти й навіть переглядатися. Я забув про стрічки Інстаграму, ось це все соціальне життя і занурився у самого себе. Навіть не дозволялося робити нотаток  у нас відібрали всі гаджети, блокноти, ручки. Проте це був найбільш продуктивний та результативний час у моєму житті. Першого дня після практики я забрав свій телефон, зателефонував мамі і сказав, що люблю її.

До речі, ця країна дуже корисна для людей, які люблять все планувати. Коли такі люди приходять на індійський вокзал і намагаються зрозуміти, коли і де прибуде їхній потяг, їхня ліва частина мозку просто вибухає. Адже їм відповідають, що, можливо, цей потяг вже пішов, а можливо, його вже не буде —  у будь-якому разі ніхто не знає, де він точно. Іноді дивуєшся, як взагалі ця країна може функціонувати.

Я рекомендую спробувати пройти віпасану у Гімалаях. Це потрібно кожному.

Єлизавета Гафіч

Українка, яка об’їхала півпланети, каучила, серфила і раділа тому, який великий і різний цей дивний і прекрасний світ.

Протягом 4-х років у мене була думка: «Коли ж я поїду?»  Потім я випадково познайомилася з хлопцем, який планував навколосвітню подорож. Почався стоп, каучсерфінг — усе по хардкору.

Більшість сприймає тебе як білу ворону. Дивиться з неприхованим подивом, наче гіпнотизує, — але на третій день я звикла. Ми з другом казали, що ми пара, тому я почувала себе у безпеці: навіть щоб зробити селфі, спочатку питали у нього.

Одного разу у Мумбаї ми не змогли придбати квитки на електричку. Ми сіли без квитків, ще й у вагон для інвалідів, як виявилось (є три види: для жінок, інвалідів і спільний), — нас відразу повели до відділку. Довелось вигадати аргумент на наш захист — ми блогери і можемо показати Індію з поганого ракурсу. Після цього поліціянти зробили з нами селфі, купили квитки й посадили на електричку.

Щодо сімейних цінностей: усі живуть в одному будинку, сини залишаються у тому ж домі. Батьки приймають майже всі рішення, 80% обирають майбутню дружину/чоловіка своїй дитині. До того ж, навіть сусіди люблять підходити й розпитувати. Тобто незалежного життя фактично немає.

Я рекомендую поїхати у  штат Керала, на Півдні. Там гарна природа, чисто, мало народу й не дуже гостра їжа. Для досвіду та приємного відпочинку чудовий варіант. До того ж, це єдиний комуністичний штат (решта демократичні).

Тетяна Гойдіна

Іноді необдумані вчинки творять неймовірні пригоди, а доля любить посміхатися навіть у чужій країні. Як загубитися в Індії 16-річній дівчинці й чого чекати від індійських весіль розповіла Таня.

У листопаді 11 класу подруга запропонувала мені поїхати до Делі на 3 місяці за дуже дивним контрактом моделі, який насправді був вакансією аніматора.

Ми були підставками під солодощі на автентичних індійських весіллях, одягали бруднючі костюми та вітали гостей на вході. У Делі щодня відбувається сотня весіль, індійці намагаються вкласти у це максимум грошей. Українці, що б‘ють у барабан для гостей, — «елемент розкошу». Були й замовлення з інших міст, тож нас везли на роботу автівкою по 12+ годин на тисячі кілометрів північніше, аби ми 2 години  відстояли у дивному вбранні з посмішкою на обличчі, комусь щось порадили чи допомогли, а потім поїхали назад. Водії — найболючіша тема. Вони мають критично напружений графік, не розуміють англійської, майже завжди хочуть спати і через раз курять траву, пускаючи дим у вікно. Якщо ви думали, що мантри — це приємна музика для релаксації, ви помилялися. Аби не заснути, більшість водіїв вмикає молитви, що звучать дуже різко і швидко починають дратувати. Коротше кажучи, протяжні крики.

Максимально рекомендую проїхатися потягом з Делі до будь-якого південного міста, бо найкраще місце в Індії вікно такого вагону.

Єлизавета Полич

Погодитись на неймовірну пропозицію незнайомця-індійця на таку шаленість може згодитись не кожна, проте Ліза виняток.

Я їхала  потягом до Полтави на святкування власного дня народження, коли познайомилася з індійцем, який запропонував  поїхати з ним в Індію працювати. Я погодилася. Удома мама відчиняє двері і чує: «Мамо, я тут з тобою не надовго. Треба повертатися робити візу». Я дуже переймалася, адже мені розповідали, що індійці обіцяють одне, а роблять інше або взагалі нічого. Проте як виявилося згодом, це була компанія, яка займається влаштуванням індійських студентів в українські медичні внз.

Я жила у готелях у різних містах. У хороших готелях, до речі, можуть бігати щури — це абсолютно нормально. На рецепції на моє звернення («Oh no! Please help! A mouse in my room») відреагували дуже дивно, запевнивши, що нічого немає, «спи спокійно». Якийсь час я жила в районі ринку. Очі розбігаються, хочу все! Мені ще й продавці казали, що ось, мовляв, знижка спеціально для тебе — 90%. Я купила взуття, яке через день повністю розвалилося. Мене друзі з Індії запитали, за скільки взяла. Я, скинувши декілька сотень, кажу: «За 200 рупій». «Ти що? Воно коштує максимум 50»,  і так майже з усіма товарами.

У місцях визначних пам’яток я відчувала себе важливішою за ці пам’ятки, адже до мене підходили фотографуватися, підступаючи зі всіх боків. Переважно чоловіки. Наче я Брітні Спірс.

Я рекомендую відвідати храм Гурудвара Бангла Сахиб. У деякі храми дозволяється  заходити лише у супроводі чоловіка (хоча можна й так прошмигнути, головне, щоб голова була покрита).

Олександр Семак

Не існує нічого кращого, ніж досліджувати нові місця самому. Поринути з головою у незвідану культуру і знайти серед мільйонів облич ті, заради яких хочеться знову повертатися до цієї хаотичної держави.

Перше, що мене вразило, сам аеропорт. Килими на підлозі, усе яскраве. Відразу кидається в очі незліченна кількість людей і бруд. У Делі надзвичайно жахливе повітря: із вікна аеропорту далі, ніж за 200 метрів, нічого не видно стоїть смог. Корови там як наші бродячі собаки страшненькі  та ходять практично всюди.

У Ченнаї (де я жив найдовше) є мусульманські храми і райони, де проживають мусульмани. Не скажу, що вони вороже налаштовані, але атмосфера там доволі напружена. А ось в індійських храмах  «розслабон». Можливо, неправильно так казати, але Індія це наче величезна община хіпі.

Коли повернувся, перша думка була: «Скільки простору!» Тижні два в мене тривала реальна ейфорія. Але я з тих, хто хоче назад. Хоча б на півроку. Одна з причин люди, які зовсім не схожі на нас.

Я рекомендую поїхати в Північні штати, ближче до Гімалаїв, де трохи спокійніше життя. Сам планую полетіти туди наступного разу.

Марк Дубоделов

Відсутність будь-яких упереджень і посмішка на устах це про Марка, який щиро закохався у краєвиди й гостроту Індії.

Я приїхав у Делі пізно вночі, бо літак затримався. Довелося сидіти три години на автостанції, чекаючи на автобус до Чандігарху, де я згодом жив. Там було досить «атмосферно»: якби десь в Україні мене оточували такі люди, як у той момент, я дуже боявся би за своє життя. Але мене ніхто не чіпав, усі спокійно ставляться до іноземців.

Я був викладачем у школі з екології від організації «AIESEC». Індія усім відома екологічна бомба. Люди просто кидають сміття під ноги, не замислюючись про це. Ось ми, наприклад, їхали в потязі, бабуся з дідусем викинули сміття просто з вікна, а їхній онук сидів поряд, побачивши цю картину і сприйнявши її як нормальну. Це мене дуже вразило. У негативному сенсі, звичайно.

Лайфхак: зазвичай запропоновану ціну у тук-туці (місцеве таксі — прим. ред.) потрібно ділити приблизно на 4 і починати торгуватися з цієї цифри. Місцеві потім пояснили: якщо ти їдеш прямо це 10 рупій, 1 поворот 15 рупій, 2 повороти  20 рупій.

Це  одна з країн, де я потенційно хотів би жити в старості. Мені пощастило побувати у Гімалаях, у будиночку за містом.

Я рекомендую відвідати Рішікеш, релігійний центр у передгір’ях Гімалаїв, і Тадж Махал (класична схема).

Марія Салівон

З якими диковинками зіштовхнулася і чому внутрішні потяги ведуть до цього різнобарв’я знову розповіла Маша, сповнена натхнення й щастя, яке знайшла саме в Індії!

Я працювала у київській компанії, яка планувала відкрити офіс в Індії. Усе почалося з ComicCon у Хайдарабаді, де ми всією командою знімали квартиру. Потім були й інші міста, зокрема Делі. Ще на фестивалі я помітила, що чоловіки в Індії дуже самозакохані. На їхніх аккаунтах у соцмережах обов’язково будуть групові селфі одних лише чоловіків, це просто #musthave. А от дівчата справді дотримуються традицій, ходять у сарі, хаджамах, відрощують довге волосся. Але в містах а ля столиця можуть палити й пити.

Ми організовували різні івенти, і нам потрібно було надрукувати листівки. Один дуже кумедний чоловік надрукував нам не біло-чорні, а біло-фіолетові, віджартовуючись, що це, мовляв, ок, ви ж в Індії. І цим, мабуть, усе сказано :)

Я рекомендую відвідати Джайпур та Удайпур, дуже красиві місця з прихованими старовинними храмами.

Микола Грім

Як ламати стереотипи, випробовувати себе як «трушного» мандрівника й об’їздити пів-Індії без страху? Разом із Лізою Гафіч Коля перевернув свою свідомість у неймовірній країні щирості й добра!

Індія — це місце, де повинен побувати кожен мандрівник, така собі туристична мекка. Хоч і не для всіх лише «трушних», адже це доволі небезпечно. Мене попереджали, що ти, мовляв, хоч виживи там. Спочатку це був справді треш: усюди гуркіт, галас, машини, корови, велосипеди. Просто вибух у голові від перевантаженості органів чуття.

Не варто довіряти людям, які на вокзалах і в інших місцях скупчення туристичного люду будуть тобі пропонувати показати дах, який «абсолютно безкоштовний», чи хост у друга за 20 рупій (потім виявилося, що 200 — мовляв, ми не так почули). Це стосується рандомних «мутних» підкатів, тому тренуйте свої телепатичні та аналітичні здібності заздалегідь. Варто бути уважним зі своїми речами, бо саме у той момент, як ти розслабиш булочки, тобі стане трохи легше носити свої штанці. Я чув мільйон історій про унікумів, які пили з криниць, просто «лівих» кранів і тд. Можливість схопити черевний тиф або ще якийсь мегавірус і здохнути настільки велика, наскільки чиєсь «слабоуміє» це зробити. Я весь час жив по каучсерфінгу. Індійці дуже щирі, відкриті, готові допомогти. Вони розуміють, що ти мандрівник, їхній гість. Більшість з них нагадує дітей: такі ж прості та добрі.

Я рекомендую відвідати Нью-Делі. Бажано, щоб це було перше місто у подорожі, аби сповна відчути трешовість країни. Після цього всі інші місця виглядатимуть більш-менш адекватними. Також рекомендую поїхати у Мумбаї, столицю кінематографу. Спробувати їхні електрички  просто #musthave. Гоа мене розчарувало, адже це місце тусовок росіян і робити там відверто нічого, окрім як пити.

авторка: Поліна Гоч

От |2018-10-14T21:49:18+00:00Октябрь 14, 2018| Всячина Интервью

Теги: |

Об авторе:

TEENERGIZER!
Молодежный проект TEENERGIZER!

Оставить комментарий