Наш співрозмовник — Данило Столбунов, йому 18 років, і він із самого народження живе з ВІЛ. Зараз Данило — активіст і лідер руху об’єднання підлітків і молоді «Teenergizer».
Тебе не дратують ситуації, коли оточуючі колеги ставляться до тебе як до дитини? Чи такого не відбувається?
Та ні, не особливо. Намагаюся усвідомлювати, що іноді буває різниця в досвіді. Головне — критично поставитися до таких ситуацій і зрозуміти, де ти можеш виявитися неправим.
У якому віці ти себе відчув дорослим?
Досі не відчуваю себе дорослим. Адже не існує об’єктивного критерію оцінки. Чим більше знаю, тим більше розумію, що знаю дуже мало й розумію ще менше. Хоча певна свідомість прийшла в 17 років, став більш відповідальним.
Не можу не поставити це питання. Як ти дізнався про свій ВІЛ-статус, що ти відчував у той момент, як змінилося ставлення до ВІЛ на даний момент?
Дізнався про статус від матері, мені тоді було 8 років. Досить чітко пам’ятаю той момент. Це найзмішаніші почуття. Це немов на тебе повісили бомбу з уповільненим годинниковим механізмом, а час пішов дуже повільно. Пам’ю, частенько з’являлося відчуття, ніби ти все життя йдеш на власний розстріл. Ну а зараз уже і згадувати смішно. Тепер я відношу себе до тієї категорії людей, які перемогли ВІЛ психологічно. Практично у всіх інтерв’ю кажу такі слова: «ВІЛ став для мене можливістю стати більш відповідальним за своє життя й життя близьких».
Які специфічні потреби в дітей і підлітків, які живуть із ВІЛ?
Мені здається, є потреба в розумінні. Очевидно, що жити з ВІЛ — це не просто. І який тиск чинить на тебе суспільство кожен день. Я часто спілкуюся з ВІЛ-позитивними хлопцями, і мої друзі дуже замкнуті в собі й мені прямо говорили в процесі відвертої розмови, що хотіли б, щоб більше людей дізналися про їх статус. Але як і раніше бояться дискримінації.
Що найскладніше для тебе на даний момент щодо ВІЛ?
Найскладніше — це зрозуміти, чи та людина поруч із тобою, яка це зрозуміє. Відкриття статусу. Ти не завжди опиняєшся сильніше ВІЛ. Особливо новий партнер, друг, знайомий, і йому доведеться відкривати свою таємницю. Або тримати цей скелет у шафі.
Ти активіст і лідер руху об’єднання підлітків і молоді «Teenergizer». У якомусь твоєму інтерв’ю я прочитав, що ви з командою створюєте суспільство без штучних кордонів. Яке особисто для тебе це суспільство без кордонів, у чому конкретно ти бачиш межі, які заважають тобі?
Суспільство без штучних кордонів саме по собі є утопічним. Для мене ця утопія полягає в тому, що людина живе без тієї ілюзії, що він краще за інших. Без штучних кордонів у сприйнятті навколишнього. Коли ти емпануєш будь-якій людині, незалежно від її переконань, статусу, орієнтації, кольору шкіри й так далі.
Десь 5 років тому я взяв інтерв’ю в підлітка, який дізнався про свій ВІЛ-статус в 16 років. Він розповідав про те, що йому ніде отримати підтримку у зв’язку з ВІЛ. Хоча, коли він розповів про ВІЛ своїм батькам, ніхто не кричав, ніхто не плакав. Усе було тихо і спокійно. Однак коли Мама дізналася про те, що герой інтерв’ю гей, — це був апокаліпсис. Ви яксь працюєте з батьками підлітків, які звертаються до вас, і чи були подібні випадки?
Це, безумовно, цікавий випадок. Ми як консультанти рівний-рівному проводимо консультації онлайн на нашому сайті, до того ж у нас є професійні психологи, гештальт-терапевти. Ми готові допомогти кожному, хто до нас звернеться. Але я швидше багато разів зустрічався вживу з батьками ВІЛ-позитивних. Я ділився з ними своїм досвідом і говорив про те, як краще ставитися до ВІЛ-позитивних хлопців. Коли батьки мого знайомого… (текст обривається)
Ти знаєш про російський проєкт «Діти-404»? У «Teenergizer» звертаються ЛГБТ-підлітки? Для тебе є якісь паралелі: гомосексуальні підлітки й підлітки з ВІЛ — чи це різні історії?
Звичайно, чув про нього. Коли Клімову засудили до штрафу і звинуватили в пропаганді, проявилися ті самі штучні кордони. А проєкт був унікальний насправді. У «Teenergizer» є багато знайомих ЛГБТ, але за допомогою не зверталися, як мені здається, тому що у Києві розвинене дуже толерантне ставлення до ЛГБТ. Хотілося б вірити. На жаль, на сьогодні існує стереотип, що пов’язує ВІЛ саме з гомосексуалами, хоча це лише одна з вразливих до ВІЛ груп, ніж для мене це і є. Але це різні речі.
Тема ВІЛ завжди буде нерозривно пов’язана із сексуальністю. Пару років тому я був на стажуванні в Німеччині й зустрічався з лідерами ЛГБТ-підлітків, вони розповідали про свою роботу. У них багато освітніх заходів, спрямованих на усвідомлення своєї сексуальності й гендеру, безпечного сексу. Коли я почав гортати їхні брошури, які вони роздають у школі, то до свого сорому подумав: це піпець пропаганда, не можна таке дітям говорити, настільки це були відверті тексти про секс. А команда «Teenergizer» що думає з приводу сексуальної освіти підлітків?
Ми постійно проводимо тренінги та семінари, присвячені ВІЛ, сексуальному та репродуктивному здоров’ю в навчальних закладах. Хоча особисто я б хотів більшого, розповідаючи про професора Кінсі, про статистику сексуальності, і таким чином формувати абсолютну толерантність у суспільстві. Говорити людям, що виняткових гомосексуалів у всьому світі лише 3%. І в багатьох людей у підлітковому віці пригнічується толерантність під тиском суспільства.
Будь ласка, прокоментуй своє висловлювання: «Я можу не поділяти ваших переконань. Але я готовий померти за ваше право їх висловлювати». Чому це так важливо для тебе, що ти навіть готовий померти за це?
Я знаю, що таке «сила слів», які сіють у людях зерно сумніву. А сумнів — це те, що сприяє змінам і руйнує ці штучні кордони. Ці слова промовила Евелін Холл, англійська письменниця. Право людини на свою точку зору святе для мене. Це і є свобода.
Інтерв’ю провів: Євген Писемський
